Час історій

Здавалося б, їх десятки тисяч, але, розтягнувшись на сотні кілометрів, від холодного моря до хвилястої рівнини, вони не бачать одне одного і лише по фотографіях у соціальних мережах помічають відмітки, що накладає час.Вони не бачаться наживо роками і лише волею випадку у них збігаються відпустки або вони просто опиняються в межах фізичної досяжності, щоб зійтися на хвилини й знову роз’їхатися.І сьогодні, як і щоночі до цього, і ще багато ночей після, вони знову створять диво. Спостерігаючи посадки, перебуваючи біля чергових вогневих засобів, вслухаючись у радіозв’язок, топлячи буржуйку, живучи під землею, чекаючи свого часу в ППД, вдивляючись у монітор тепловізійних прицілів, тримаючи в руках пульт UAV, вони щоразу віддають свій час іншим, дозволяючи жити у мирі тим, хто за їхніми спинами. Це і є те саме справжнє: «…смертю смерть подолав,і тим, що в гробах, Життя дарував!»З прийдешнім усіх тих чоловіків і жінок, хто в цю, як і багато інших ночей, що були до цього і будуть після, несе свою службу, щоразу творячи нове диво. Диво життя. Дякую вам, і залишайтеся живими.

Бурислейф налетів зі своїм військом на місто з лісу; побачивши святкове вбрання жінок, він прийняв це за добру ознаку, гадаючи, що, ймовірно, звістка про його прибуття вже дійшла до них. Вони помчали швидко, у військовому строю, не звертаючи ні на що уваги; багато їхніх людей упали в рів і там загинули. Конунг Бурислейф, який ішов позаду війська, побачив це нещастя. Він сказав:- Мабуть, тут ми не так легко впораємося, як нам здавалося: ці нормани - кращі рядники!Тут він почав міркувати, звідки краще чинити напад, а тим часом усе святкове вбрання, що раніше миготіло, зникло. Він помітив, що всі ворота зачинені, крім двох, але й до тих нелегко було приступитися, бо за ними не бракувало сильного знаряддя й численного війська. Негайно вдарили у військовий заклик, і городяни вишикувалися до бою: обидва конунги, Ярислейф і Еймунд, стали кожен біля своїх воріт. Почалася люта битва, і багато ратного люду полягло. Там, де начальствував конунг Ярислейф, приступ був такий страшний, що через ті ворота сталося вторгнення, і конунг був тяжко поранений у ногу, але ворог зазнав величезних утрат, перш ніж опанував ворота.Конунг Еймунд сказав:- Тепер справа пішла на невдачу, коли наш конунг поранений! Вони вбили у нас багато людей і вже вриваються в місто. Роби, Рагнаре, що хочеш, - продовжив він, - захищай ці ворота або йди до нашого конунга й веди до нього людей на допомогу.Рагнар відповів:- Я триматимуся тут; ти ж іди до конунга, бо там треба рядити.І так Еймунд пішов туди з багатьма людьми: він побачив, що б’ярмійці вже проникають у місто. Тут він завдав їм великої й страшної поразки й убив безліч людей конунга Бурислейфа, чинячи сильні напади з великою запальністю та ревно підбадьорюючи своїх мужів: ніколи ще така жорстока битва не тривала так довго. Б’ярмійці кинулися тікати з міста - всі, хто ще стояв на ногах; але Еймунд зі своїми людьми переслідував їх аж до самого лісу. Вони вбили хоругвоносця Бурислейфа, і знову пішов поголос, ніби й сам конунг загинув. Була здобута велика перемога, і конунг Еймунд дуже прославився в цій битві.Потім нормани отримали відпочинок. Вони користувалися великою пошаною в конунга й честю у всіх мужів країни; але платня знову надходила важко й несвоєчасно, так що не все відпускалося їм за договором.

У Римській імперії теракотові лампи з рельєфними сексуальними сценами перебували в обігу від кінця I ст. до н. е. до кінця IV ст. н. е. Вони виготовлялися за допомогою багаторазових форм, що забезпечувало масове виробництво й відтворення ідентичних іконографічних схем на значній кількості предметів. Технологія формування рельєфів сприяла стандартизації образів і їх швидкому поширенню по всій території Імперії.Сексуальні мотиви не були статичними. У різних регіонах вони змінювалися й адаптувалися до локальних історичних та культурних контекстів. Проте через брак системних досліджень у науковій традиції часто неявно припускалося, що репертуар таких ламп залишався незмінним, а саме явище - імітаційним і другорядним. Такий підхід значною мірою є наслідком пізніших моральних оцінок, а не реалій античного споживання.Поява сексуальних сцен на лампах належить до ранньоімперського періоду - часу формування специфічного римського стилю сексуального мистецтва та загальної стандартизації матеріальної культури. Після римських військових походів ці лампи поширюються в провінціях і вже в I ст. н. е. виготовляються локально. Хоча такі вироби залишалися в обігу до IV ст. н. е., після II ст. н. е. сексуальна іконографія зникає з репертуару ламп у латиномовних регіонах, водночас зберігаючись у грецькомовному Сході.Музейні колекції демонструють значну кількість ламп з сексуальними сценами, однак ці предмети часто були вилучені зі своїх археологічних контекстів і класифіковані як «непристойні». Унаслідок цього сучасні зібрання відображають радше практики модерного колекціонування, ніж реальні моделі використання в античному побуті.Іконографія ламп не була ізольованою. Ті самі схеми простежуються на виробах terra sigillata (стандартизований тип римського посуду що виготовлявся методом штампування), у настінному живописі та навіть у нумізматиці. Це пояснюється як спільними виробничими майстернями, так і тривалою циркуляцією популярних візуальних мотивів. Деякі дослідники припускали існування ілюстрованого «підручника» коїтальних поз, однак сталість сюжетів протягом кількох століть радше свідчить про тяглість художніх традицій, ніж про єдине канонічне джерело.Таким чином, сексуальна іконографія на римських лампах є не курйозом і не маргіналією, а повноцінною частиною масової візуальної культури Римської імперії, що відображає механізми виробництва, поширення та адаптації образів у межах античного світу.

До речі, ті з вас хто дивився мій улюблений фільм «Пропала Грамота» - точно чув символ віри. Власне козак Василь, з своїм побратимом промовляють його під час сцени з стрільбою:Вірую в Єдиного Бога, Отця, Вседержителя, Творця неба і землі, всього видимого і невидимого...І в Єдиного Господа Ісуса Христа, Сина Божого, Єдинородного, що від Отця народився перше всіх віків. Світло від Світла, Бога істинного від Бога істинного, рожденного. несотворенного. Єдиносущного з Отцем, що через Нього все сталося. Він для нас, людей, і для нашого спасіння зійшов з небес, і тіло прийняв від Духа Святого і Марії Діви, І став людиною. І розп'ятий був за нас при Понтії Пилаті, і страждав, і був похований. І воскрес на третій день, як було написано. І зійшов на небо і сидить праворуч Отця. І знову прийде у славі судити живих і мертвих, і Царству Його не буде кінця. І в Духа Святого, Господа Животворчого, що від Отця походить, що Йому з Отцем і Сином однакове поклоніння і однакова слава, що говорив через пророків. В Єдину, Святу, Соборну і Апостольську Церкву. Визнаю одне хрещення на відпущення гріхів. Чекаю воскресіння мертвих і життя будучого віку. Амінь.

У теорії цей набір заліза на фото мав би показувати, як держава й народ шанують свого військового - за службу, за вчинки, за відкладене життя.Але є те що говорить краще за будь-який метал.Говорить те, як ви масово ховаєтесь від армії, а держава удає, що це нормально.Говорить те, як ви ковтаєте російську пропаганду й просите ще, бо так зручніше, ніж брати відповідальність.Говорять ваші розповіді про «окрему форму для ТЦК» замість готовності підтримати тих, хто тримає фронт.Говорять порожні бюджети, у яких на армію «немає грошей», але на все інше - дивом знаходяться.Говорить відсутність реального захисту військових у тилу, де вони щодня стикаються з байдужістю й ворожістю.Говорить поліція, яка заплющує очі на злочини проти військових, бо так спокійніше системі.Говорить ваша готовність приректи одних і тих самих людей на безстрокову службу - щоб ви могли назбирати політичних балів на виборах, до яких вони не доживуть.Оце і є ваше справжнє ставлення.І оце - ваше привітання тим, хто воює замість вас. Тож не пишіть фальшивих слів. Їх і так забагато.Старший сержант, Морської Піхоти України, Іван Костенко.

Кожен раз, коли мені закидають про «борода ознака московита», я хотів би щоб люди нарешті, хоч трохи, почитали історію. Наприклад Геродота, «Історія» Книга четверта, Мельпомена. (Розділи 76–80)Коли Скул (Скіл) царював над скіфами, він зовсім не любив спосіб життя свого народу. Через отримане ним виховання цар був значно більш прихильний до еллінських звичаїв і робив, наприклад, так: коли йому доводилося разом із військом входити до міста борисфенітів, він залишав свою свиту перед міськими воротами, а сам один заходив усередину й наказував замкнути ворота. Потім Скіл знімав своє скіфське вбрання й одягався в грецьку одежу. У цьому вигляді він ходив ринковою площею без охорони та будь-яких супутників (а ворота охороняли, щоб ніхто зі скіфів не побачив царя у такому вбранні). Цар не лише дотримувався еллінських звичаїв, але й приносив жертви за еллінськими обрядами. Він залишався у місті місяць або навіть довше, а потім знову одягав скіфську одежу й залишав місто. Такі відвідини повторювались не раз.І ось цар Скіл забажав прийняти посвяту у таїнства Діоніса-Вакха. Коли ж він, нарешті, прийняв цю посвяту, один борисфеніт, звертаючись до скіфів, насмішливо сказав:«Ось ви, скіфи, смієтеся з нас за те, що ми служимо Вакху і нас у цей час охоплює божественне шаленство. А тепер і ваш цар охоплений цим богом: він не лише проходить посвяту у таїнства Вакха, а й шаленіє, як одержимий божеством. Якщо не вірите — ходімо, я вам це покажу!»Скіфські старійшини пішли за борисфенітем. Він непомітно провів їх на міську стіну й посадив на башту. Побачивши Скіла, який проходив повз у натовпі вакхантів у вакхічному шаленстві, скіфи прийшли в страшне обурення. Спустившись із башти, вони розповіли про побачене всьому війську.Після цього, коли Скіл повернувся додому, скіфи підняли проти нього повстання і проголосили царем Окспамасада, сина дочки Терея. Дізнавшись про повстання та його причину, Скіл утік до Фракії. Октапасад же, почувши про це, виступив походом на фракійців. На Істрі (Дунаї) його зустріли фракійці. Війська вже готувалися до бою, коли Сіталк послав до Октапасада таке звернення:«Навіщо нам нападати один на одного? Адже ти — син моєї сестри, а в твоїх руках перебуває мій брат. Віддай мені його, а я віддам тобі твого Скіла, і не будемо взаємно наражати війська на небезпеку».Це послання Сіталк передав через глашатая. Оскільки у Октапасада справді переховувався брат Сіталка, Октапасад прийняв пропозицію й видав йому свого дядька по матері, а взамін отримав Скіла. Сіталк прийняв свого брата і пішов із військом, а Октапасад негайно наказав відтяти Скілу голову.

Хвиля за хвилею неквапно накочується на берег.З першого погляду у цьому немає нічого дивного чи загрозливого. Звична пульсація моря, його вічний подих. Але вода завжди бере своє.Там вона тихо розсипається бризками штормової хвилі. Там - непомітно пересуває кілька пісчинок, ледь-ледь змінюючи малюнок узбережжя. Перекочує маленький камінець, грається ракушкою. І цей безкрайній дрібний рух, що здається неважливим, раптом обертається стихією.Море накопичує силу. Те, що здавалося дріб’язком, лише легким торканням води, одного дня перетворюється на удар. Берег обвалюється, руйнуються мости, дамби, яким довіряли свої життя цілі міста, поступаються натиску. Море збирає свою данину: човни, кораблі, їхні екіпажі - усе, що опинилося на шляху того, що колись видавалося лише легкою хвилею, що грайливо торкалася піску.Але все має свою ціну.І Морська Піхота платить найвищу - платить кров’ю. Ворожою, але й своєю теж.Кров’ю тих, хто зумів підвестися й піти наперекір смерті, хто знайшов себе, поборовши страх; тих, для кого честь та вірність - не пусті слова.16 листопада - день пам’яті полеглих Морських Піхотинців.Тих чоловіків і жінок, хто смертю смерть подолав. Хто, не вагаючись, віддав найдорожче заради того, щоб інші могли повернутися додому. Хто закрив собою Україну.Честь вам, браття і сестри.Навіки в строю.

Ліндон Джонсон (США) - В’єтнамська війна • Президент США Ліндон Джонсон довго відкладав масштабні мобілізаційні заходи, побоюючись втрати громадської підтримки у зв’язку з ескалацією війни у В’єтнамі. Попри те, що війна вимагала більше військових ресурсів, Джонсон спочатку намагався уникнути загальнонаціонального призову, щоб не втратити політичний рейтинг, особливо на тлі зростаючого антивоєнного руху. Зрештою уникання непопулярних рішень лише поглибило кризу. Війна перетворилася на затяжне виснаження без чіткої стратегії перемоги, рівень підтримки Джонсона стрімко падав, а суспільний спротив став масовим. У 1968 році він уже не бачив шансів виграти вибори та оголосив, що не буде балотуватися на другий термін. Політична обережність, покликана зберегти популярність, у підсумку коштувала йому самої політичної кар’єри та не змінила хід війни. 9. Річард Ніксон (США) - В’єтнамська війна • Під час В’єтнамської війни Річард Ніксон зіткнувся з масовими протестами проти військового призову. Незважаючи на потребу в додаткових військах, він поступово зменшував мобілізацію, відмовляючись від призову і перейшовши до поступового скорочення американської присутності у В’єтнамі. Це був політичний крок, спрямований на збереження рейтингу, оскільки Ніксон розумів, що підтримка громадськості може бути втрачена, якщо він продовжить мобілізацію в умовах зростаючого антивоєнного руху. Зрештою така стратегія не врятувала ані війну, ані політичний капітал. США так і не досягли військових цілей, Південний В’єтнам упав, а сам Ніксон уже через два роки після виведення військ був змушений піти у відставку через Вотергейт.

Це поле під Вугледаром.Так, в це складно повірити, але на нижньому фото теж є посадка. Ну як є - видно місце де вона була. Червона зона (Zone rouge) - це райони Північної Франції, настільки забруднені боєприпасами, хімічними речовинами й тілами загиблих після Першої світової війни, що їх заборонено освоювати. Земля там досі отруєна металами та газами, а періодично сапери знаходять нові снаряди - навіть через понад сто років після війни. Повне розмінування Червоної зони оцінюють у ще 300–700 років, залежно від темпів робіт і глибини забруднення. Найядерніше осереддя - район Вердена, особливо навколо форту Дуомон і селища Флері, знищеного дощенту й так і не відбудованого. Там концентрація боєприпасів, уламків і токсичних сполук настільки висока, що навіть дерева деформуються через метал у ґрунті.Для повнішого розуміння проблеми у нас, наведу такий приклад - за радянськими нормативами, допускалось до 4% неспрацювань для підривника М12, 120 мм мінометної міни. Це новий, з заводу, з правильним зберіганням і транспортуванням. В середньому, в день, росіяни вистрілюють 25 000 снарядів різних типів та калібрів. Далі можете порахувати самі.

З повним розумінням того що зараз можливо почнеться істерика, я все з таки вважаю за потрібне зробити цей пост. Звісно з він призначений для військовослужбовців. Отже - шановні побратими, раджу всім вам прочитати Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, Розділ 1, частина 2, статті з 18-ої по 22 включно. Статті з 20-ої по 22-у, варто вивчи ти напамʼять. 20. Військовослужбовці під час виконання службових обов’язків мають право застосовувати заходи фізичного впливу, а також носити, зберігати та застосовувати спеціальні засоби, зброю в порядку, встановленому законодавством.{Стаття 20 в редакції Закону № 1420-IV від 03.02.2004}21. Застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів та зброї допускається, якщо інші заходи виявилися неефективними або якщо через обставини застосування інших заходів є неможливим.{Статтю 21 доповнено частиною першою згідно із Законом № 1420-IV від 03.02.2004}Застосуванню зброї, за винятком випадків раптового нападу, нападу із застосуванням бойової техніки, транспортних засобів, літальних апаратів, морських і річкових суден, втечі з-під варти зі зброєю або за допомогою транспортних засобів під час руху, повинно передувати попередження про намір застосовувати зброю і постріл угору.У разі застосування і використання зброї військовослужбовець зобов’язаний вжити всіх заходів для того, щоб не було завдано шкоди стороннім особам.22. Військовослужбовці мають право застосовувати спеціальні засоби, засоби фізичного впливу та зброю особисто або у складі підрозділу: {Абзац перший статті 22 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1420-IV від 03.02.2004}для захисту свого здоров’я і життя, а також здоров’я і життя інших військовослужбовців і цивільних осіб від нападу, якщо іншими способами й засобами захистити їх у даній ситуації неможливо;для затримання особи, яку застали при вчиненні тяжкого злочину та яка намагається втекти або яка чинить збройний опір, намагається втекти з-під варти, а також для затримання озброєної особи, яка загрожує застосуванням зброї та інших засобів, що становить загрозу для життя і здоров’я військовослужбовця чи інших осіб;для відбиття нападу на об’єкти, що охороняються військовослужбовцями, а також для звільнення цих об’єктів у разі захоплення;у разі спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою, якщо іншими способами і засобами неможливо припинити цю спробу.