На честь початку відпустки прочитав масштабний лонгрід The New York Times Magazine про Гуам — острів у Тихому океані, який є однією із територій США. Територіально добиратися туди зручніше із Токіо, ніж з будь-якого штату США: політ із Гаваїв до Гуаму займає десь 8 годин. Але Гуам є важливою військовою базою для американців, особливо на фоні погіршення відносин з Китаєм. Якщо почнеться війна з КНР, острів прийме на себе перший удар; якщо Кім Чен Ин зійде з глузду і застосує ядерну зброю проти США, вона цілком зможе дістати до Гуаму.При цьому Гуам у певному сенсі залишається буквальною колонією. Його жителі не мають повноцінних виборчих прав: вони не голосують на виборах президента США і мають обмежене представництво у Конгресі. Гуам залишається у списку несамоврядних територій ООН, і досі існує Комісія із деколонізації Гуаму [це ще до теми bullshit jobs].Власне, значною мірою стаття фокусується на цьому, її заголовок — «Америка, забута американцями».Головний герой — представник корінного народу Гуаму чаморро, чиїх предків примусово переселили, щоб звільнити місце для військової бази. Він воював у американській армії в Іраку, розчарувався у тій війні (як, в принципі, і багато інших американських військових), а зараз намагається наводити мости між місцевим населенням і великим контингентом американської армії на острові.Навряд чи пораджу читати статтю повністю усім — із ~15 тисяч слів вона явно занадто довга і не є настільки шедевром письменницької майстерності, щоб читати лише заради стилю — але почитати початок і погортати мапи й фото може бути цікаво.