— Малий... Хрест! — прогарчав Валак крізь зашиті повіки, наосліп простягаючи руку.
Я вихопив із кишені залізний Хрест Юди, який він дав мені в Пеклі, й вклав у його закривавлену долоню.
З наглухо зашитими очима Майстер Валак зробив широкий крок уперед і з силою прокреслив гострим кінцем хреста коло на кам'яній підлозі навколо одержимого.
Метал висік іскри. Чорне, задимлене коло спалахнуло темним полум'ям.
Ангел над тілом забився, наче риба в сітці. Золоті кільця уповільнили свій біг. Очі, що вкривали їхню поверхню, почали набрякати, лопатися й випадати на підлогу, наче стиглі, перезрілі вишні. Вони капали на камінь з вологим стукотом, перетворюючись на сірий попіл. За кілька секунд самі кільця тріснули, розпалися на золотий пил і розвіялися у повітрі.
Хлопець на підлозі бездихано впав набік, дихаючи важко, але рівно. Молитва нарешті стихла.
Як тільки перламутрове сяйво згасло й кімната знову занурилася у темряву, демони дістали гострі леза й акуратно розрізали та розшили нитки на повіках Наставника. Валак повільно розплющив свої цілі, неушкоджені, але налиті пекельною кров'ю очі.
Батько врятованого хлопця тремтячими руками підійшов і простяг йому невеликий шкіряний мішечок.
Валак передав мішечок мені.
Я розв'язав затяжку. На долоню випали важкі, потемнілі від часу срібні монети — рівно тридцять шекелів. Перша плата за зраду Небес.
— Вже вчишся, малий, — тихо мовив Майстер Валак, поправляючи свій чорний комір на білій рясі, поки його вени повільно ховалися назад під шкіру. — Запам'ятай цей звук. Воно того варте.

#проза
#Ілля_Антонюк_Лірик.
(тґк автора)