Про вікна сенситивностіЄ в житті людини періоди, коли вона особливо відкрита до світу.Ніби вікна навстіж.У ці моменти: — слова сильніше торкаються,— погляди запам’ятовуються надовго,— тепло зігріває глибоко,— а холод ранить сильніше, ніж ми усвідомлюємо.Це і є вікна сенситивності.Вони бувають у дитинстві — коли формується відчуття: чи мене бачать, чи я бажаний, чи зі мною можна бути.Якщо в цей час поруч був хтось, хто: — заспокоював,— називав почуття,— витримував сльози, злість і страх,то всередині з’являється опора:«зі мною все можна, я ок».А якщо в ці вікна дув холод? Якщо замість тепла були: — сором,— ігнорування,— страх бути незручним,— вимога «будь нормальним»?Тоді вікно зачиняється,а відчуття небезпеки лишається всередині.І в дорослому житті це часто звучить як: — мені важко просити,— я швидко соромлюся,— я надто чутливий/а,— я ніби постійно «не так».Важливо знати що це не поломка і не «зі мною щось не так».Це історія про те, що в певний моментпсихіка робила все можливе, щоб вижити.І ще одне важливе. Навіть якщо ті вікна давно зачинені —людина може вчитися теплу знову.Через стосунки.Через уважний контакт.Через досвід, де тебе не виправляють,а залишаються поруч.Повільно. Не ідеально.Але по-справжньому.