Життя з Ісусом

ТРИ БАЖАННЯОдин чоловік постійно думав про те, що Бог не виконує його молитовних прохань.Якось уві сні з’явився йому Ангел і сказав:— Господь виконає три твоїх бажання. Серйозно обдумай, що ти хочеш попросити.Зрадів чоловік і без вагань виклав перше прохання:— Мені вже настільки обридли і моя робота, і люди, з якими доводиться жити, і навіть ця хата, що я хочу, аби все це зникло. Хочу почати нове життя.Його бажання було негайно виконане. Він опинився у великому місті, серед чужих, байдужих до нього людей і швидко зрозумів, що те, від чого він так легко відмовився, було не дуже вже й поганим.Тоді він попросив Господа повернути все назад, як було раніше. Це було його друге прохання. Залишалося ще одне — останнє.Цього разу він намірився не помилятися, бо не буде жодного шансу виправити помилку.За порадою чоловік звернувся до знайомих.Дехто радив йому попросити безсмертя. «Але що доброго в безсмерті, — говорили інші, — якщо він не матиме міцного здоров’я? А в здоров’ї, якщо не матиме грошей? А в грошах, якщо не матиме друзів?»Минав час, а він все ще не зробив вибору: довге життя чи здоров’я, багатство чи владу просити в Господа? Чи, може, любов?Урешті-решт чоловік дуже бажав почути пораду ангела, і той знову з’явився йому уві сні. — Що мені попросити?— Попроси вміння бути задоволеним тим, що ти маєш, — відповів ангел.

Звернення з приводу мобілізації священнослужителів Сучасна Вітчизняна війна відкрила видатні й героїчні грані українського національного характеру. Водночас відкрилися й успадковані з радянщини страхи, показне окозамилювання, недостатня суспільна культура і пострадянські тоталітарні, іноді антирелігійні синдроми. Одним із них є нерозуміння ролі і значення Церкви в народі й суспільстві, зокрема під час час війни. Із цим мають проблему чиновники різного рівня, через що виникають і непорозуміння з Церквою. Вони ігнорують церковну специфіку і намагаються підставлянням членів духовенства до мобілізаційних списків вирішити свої проблеми з виконання мобілізаційного «плану». З огляду на такі явища Церкві тим більш потрібно з’ясувати специфіку своєї місії, зокрема під час воєнного стану.Завжди і всюди, включно з Україною, Церква виконує доручену Ісусом Христом місію спасіння народів, їхнього визволення від усякого зла. Звершувати цю місію Церква покликана за будь-яких обставин. Її з доручення Христа започаткували апостоли, а після них продовжили єпископи, священики і диякони.Кожна людина належить або не належить до Церкви згідно з велінням власної совісті. Послужити віруючій людині, де б вона не була, й покликана Христова Церква. Для віруючої людини контакт із Церквою життєво важливий і необхідний, бо, за висловлюванням Отця Церкви Кипріана Картагінського, «поза Церквою нема спасіння». Священика Церкви неодноразово порівнювали з лікарем із тією різницею, що якщо лікар лікує тіло, священик лікує душу (особу) людини.В умовах сучасної війни попит на лікарів є всюди – і на передовій, і в тилу. Подібно й із священиком. На передовій число священиків залежить від числа воїнів, які його потребують, і число це може змінюватись. У тилу ж місце священика – у храмі, аби надавати всебічну допомогу родинам і друзям військовослужбовців. Кількість священиків на передовій Церква узгоджує з державою, про кількість священиків у храмах Церква дбає самостійно.Виходячи з партнерства Церкви й держави, які служать одному й тому ж народові, Церква не може без відома держави нав’язувати священиків Збройним силам, держава не може без відома Церкви мобілізувати священиків з парафій (уявімо собі, що буде, якщо усунути лікарів із лікарень і до кого тоді звернутися хворим людям?).Як не може виконувати священичого служіння той, хто не уповноважений на це Церквою, так і не може виконувати військові дії, зокрема збройні, той, хто поставлений Церквою на священиче парафіяльне служіння. І військо, і медицина, і Церква – кожне служить рідному народові, і кожне у свій спосіб.Ушановуючи засаду свободи совісті, держава формує суспільний запит на священнослужителів (раввинів, мулл, пресвітерів згідно з конфесіями військовослужбовців). Церква (духовні та релігійні центри й управління різних конфесій та релігій) скеровує відповідно підготованих священнослужителів у відповідь на запити, надаючи їм уповноважуючі й супровідні документи.Саме в наданні різних форм духовної допомоги громадянам полягає роль і місце Церкви у служінні своєму народові, а також її внесок в очікувану перемогу. Сподіваємося, що ці з’ясування допоможуть державі будувати партнерські відносини з Церквою, а Церкві – краще розуміти специфічні труднощі держави й терпляче спростосовувати багато викривлених чи упереджених стереотипів про Церкву.митрофорний протоієрей д-р Мирон Бендик,ректор Дрогобицької духовної семінарії блаженних священномучеників Северина, Якима та Віталія16 липня 2024 р.Б.