Допомагаю родині нашого важкопораненого партійця Андрія Корнійчука, й маю написати цей допис не просто як "крик душі", але й в надії, що хоч хтось напівадекватний на якихось керівних позиціях у владі побачить і у нього/неї прокинеться сумління, щоб почати змінювати цю ганьбу.Мова про абсолютно наплювательське ставлення в комунікації як з родиною, так і з самим бійцем, яке, очевидно, є масовою проблемою.Андрій втратив дві руки та ногу на фронті, в дуже важкому стані, але при тямі. Проте ніхто не розповідає ні йому ні його батьку взагалі нічого конкретного про те куди його возять по країні й про хоч якісь мінімальні плани на його лікування. Після стабілізації в Дніпрі, його минулого понеділка завезли в Київ в Лікарню швидкої допомоги. Батькам сказали куди привезли в Києві лише по факту, зазделегідь лише якісь варіанти у форматі чуток, жоден з яких не справдився.З минулої середи почали казати що відвезуть "у Львів а потім закордон", вимагали у батька, який приїхав до Києва, підписувати різні папірці, проте нічого абсолютно не казали щодо того куди саме "у Львів" чи куди саме "закордон". При цьому нуль змістовної комунікації на тему його поранень й чи "кудись в Львів" це взагалі оптимальний варіант для бійця з Самара (колишнього Новомосковська Дніпропетровської область) чи логічніше спробувати знайти щось краще (чи навіть таке саме) в Києві. Так, після мого "включення", вдалося зрозуміти хоч щось на цю тему, але ж у більшості наших поранених захисників такої можливості немає!І ось сьогодні вранці його забирають "у Львів", а батьку (який їде окремим поїздом за ним, бо в санітарний цивільним не можна) кажуть "як покладемо в лікарню, тоді зателефонуємо", але досі (тільки що з батьком розмовляв) не кажуть про те, в яку лікарню!Як так можна?! Ні батькам ні бійцю нічого взагалі не казати, попри те, що елементарна обізнаність про майбутнє є настільки важливою для них в їхньому нинішньому психологічному та фізичному стані. Не кажучи вже про те, що батькам з сімʼї робітників треба хоч якось планувати своє життя, враховуючи потребу догляду за важкопораненим сином - брати відпустки з робіт, звільнятися, рахувати свій бюджет тощо!Це все прояв того самого імперсько-радянського ставлення до "звичайних" людей як до бидла, яке так вміло взяв на озброєння "наш" нинішній олігархічний держапарат. Влада впевнена, що абсолютно не обов'язково давати хоч якусь інформацію про речі, які впливають на життя людей. Але одна справа, коли вимикають воду чи скасовують автобусним маршрут без жодного попередження, а інша - коли так ставляться до наших важкопоранених Героїв та їхніх родин...