«Майбутнє нас тривожить, минуле нас затримує, тому теперішнє вислизає з наших рук». св. АвгустинМи часто думаємо, що духовне життя — це щось велике, виняткове, особливе і це справа на «колись». Але дуже багато в ньому вирішується в тих простих хвилинах, які минають майже непомітно. Жак Філіп гарно зауважує: диявол намагається відвести нас від теперішнього моменту. Бо саме тепер — єдиний час, у якому ми можемо відповісти Богові. Лише у теперішньому моменті ми маємо заслугу перед Богом. Наші думки легко повертаються в минуле:до помилок, до прикрих слів, до ситуацій, які вже не можна змінити. Або ж поспішають у майбутнє: до турбот, до уявних розмов, до того, що ще не настало. І непомітно ми втрачаємо те, що маємо перед собою тут і тепер. А саме в цьому «зараз» і є наше життя з Богом. Святий Тома Аквінський навчає, що моральна цінність пов’язана з актом волі, який відбувається в теперішньому моменті. Тому шлях до Бога будується не в спогадах і не в очікуваннях, а в тому, що ми робимо в цю мить. І це дуже прості речі:уважно вислухати людину,спокійно виконати свій обов’язок,прийняти невелику прикрість без нарікання,знайти хвилину для молитви,зробити добро, яке ніхто не побачить. Благодать завжди дається на тепер:На цей крок. На цю розмову. На цю працю. На цю люлину. На цю думку. Коли ми повертаємося думками сюди, ми відчуваємо більше миру. Бо знаходимося там, де Він і є - тут і тепер. Антуан де Сент-Екзюпері дуже просто сформулював цю правду:«Щоб дійти до мети, треба йти. Треба зробити ще один крок. Завжди той самий крок, який щоразу починається знову». І, можливо, саме так — крок за кроком у звичайних хвилинах — непомітно нам і відкривається горизонт Вічності…куди ми всі і прямуємо…с. М. Воплочення