#Історії

🧩 Задзеркалля

📜 Британсько-американська класична філологиня Емілі Вілсон уперше познайомилася з "Одіссеєю" ще у восьмирічному віці, зігравши богиню Афіну у шкільній виставі за мотивами гомерівського епосу в Оксфорді. Це дитяче враження визначило все її подальше академічне життя: вона вивчала класичну філологію та філософію в Оксфордському університеті, а згодом здобула докторський ступінь із класичної філології та порівняльного літературознавства в Єльському університеті.

За чотириста з гаком років, що минули з часу першого англійського перекладу "Одіссеї", текст перекладали десятки разів, проте жодного разу — жінкою. Вілсон, ставши професоркою класичних студій в Університеті Пенсильванії, вирішила виправити цю прогалину, хоча сама згодом дивувалася, наскільки довго це залишалося нездійсненим, адже саме серед випускників програм класичної філології в США жінок традиційно більше, ніж чоловіків.

Професійним викликом стало те, що Вілсон обрала для перекладу принципово інший метод, ніж більшість попередників. Замість вільного віршованого переказу чи прозового переспіву, поширеного серед сучасних перекладачів на кшталт Роберта Фаґлза чи Стенлі Ломбардо, вона вирішила зберегти точну кількість рядків оригіналу — усі дванадцять тисяч гекзаметрів давньогрецького тексту, — обмеження, яке фахівці порівнювали з добровільним ульїповським правилом, украй рідкісним для перекладачів настільки давнього епосу. Замість гомерівського дактилічного гекзаметра вона обрала традиційний англійський ямбічний пентаметр — розмір, яким писали Шекспір, Донн і Мільтон, — що майже вдвічі скорочувало кількість складів на рядок порівняно з оригіналом, змушуючи стискати кожну думку до значно щільнішої форми.

Ще одним принциповим рішенням стала мова перекладу: замість урочистої архаїчної лексики, звичної для попередніх версій, Вілсон обрала пряму, прозору сучасну англійську. Знаменитий перший рядок поеми вона переклала як "Розкажи мені про суперечливого чоловіка" — лаконічний варіант, що контрастував із розлогими епітетами на кшталт "муж, знаний хитрощами й лукавством" у перекладах попередників.

Робота над текстом тривала п'ять років. Перекладачка також свідомо відмовилася прикрашати чи згладжувати найнезручніші для сучасного читача елементи оригіналу — сцени насильства, рабства та патріархального устрою стародавнього суспільства, — наполягаючи на прямому, а не романтизованому прочитанні.

Переклад, виданий 2017 року видавництвом W. W. Norton, здобув визнання критиків за "радикально сучасний голос" і згодом назвали культурним явищем, що оприявнило століття суто чоловічого погляду на класичний текст. За два роки до того ірландка Керолайн Александер стала першою жінкою, яка переклала англійською "Іліаду", тож переклад Вілсон завершив своєрідну пару перших жіночих версій обох гомерівських епосів.

Історія цього перекладу лишається переконливим прикладом того, наскільки формальне обмеження — точна відповідність кількості рядків оригіналу — здатне не збіднити, а навпаки, загострити й прояснити текст, який людство читає майже три тисячі років.

Фільм на вечір | День сьогодні | Дискорд спільнота