🆎🆎🆎🆎🆎⛔️⛔️

Я плачу й б’ю кулаками по машині. По всьому, що переді мною. Навіть не помічаю, що відбувається навколо і лише трохи приходжу до тями в той момент, коли мене буквально висмикують із сидіння авто й закидають собі на плече. Бо поза з головою вниз змушує все, що я випила, підкотитися занадто близько до горла. Я якось слабко намагаюся його бити, стукати, щоб він мене відпустив, щоб залишив у спокої. Щоб дав мені просто плакати й щоб до мене ніхто не ліз. Але Мусаєв, підіймаючись сходинкою, що веде в будинок, ще раз підкидає мене — і від цього я вибльовую все, що випила. Вибльовую йому на штани, на туфлі, на килимок прямо за дверима, щойно ми заходимо в дім. Я продовжую плакати й блювати. Картина — просто божественна.— Бляха, ну це ж якийсь пиздець. — Він перевертає мене назад і садить у крісло. — Проблювалася? Намагаюся втриматися, розуміючи, що весь макіяж потік і зараз виглядаю просто жахливо.— Угу. — Добре. Він махає охоронцям, і ті йдуть. Потім виходить жінка і починає все прибирати. Арсен простягає мені склянку.— Випий. Я з підозрою дивлюся на склянку. — Випий, блядь, стане легше. Я знаю, що роблю. Я все ж беру ту склянку і розумію, що там не просто вода. Підіймаю на нього погляд.— Я не планую тебе, блядь, отруювати. Пий. Це проти алкоголю. Повинно подіяти. Можливо, не обблюєш мені весь дім, а то класно — ти територію вмієш помічати. Якби я знав, що так буде, я б залишив тебе в автр, хоча обблюване авто теж не дуже входило в мої плани. Новий розділ « Гра на межі» уже на Букнет