Дорослі люди, які всередині залишаються дітьми.

Сьогодні поговоримо про те, що я дуже багато років не помічав в людях. Навіть не так, я це помічав, але мені здавалось що це нормально, я приймав їх позицію, але в кінці кінців відбувався піздєц. Це стосується як бізнес відносин так і особистих. Вивчаючи цю тему, я зрозумів, що і сам був багато разів був в такій позиції. Дуже не люблю ті періоди мого життя. Але саме тоді до мене прийшло усвідомлення «брати ТОТАЛЬНУ відповідальність, за своє життя». Парадоксально, але що в цій позиції можуть бути навіть наші батьки або ті люди, які є для нас старшими. Дорослі люди, які всередині залишилися маленькими дітьми. Не за віком — за поведінкою, реакціями, емоціями. Психологія називає це дитячою позицією, але в житті ми бачимо це набагато простіше: людина не витримує реальність і починає поводитися так, ніби їй не 30, а 8 років. І найцікавіше — це не про інтелект. Не про досвід. І не про статус. Дитячість проявляється у тих місцях, де емоційне дорослішання зупинилось.

Бо в дитинстві не дали опори… або навпаки — контролювали кожен крок. Бо за тебе все вирішували. Бо не було любові чи підтримки. Бо одна ситуація “заморозила” частину психіки на тому віці. І тепер доросла людина живе, працює, будує стосунки… але реагує як дитина.Як виглядає маленька дитина у тілі дорослого?

🟡

Уникання відповідальності. “Це не я… мені ніхто не сказав”. Дитина завжди шукає винних.

🟡

Потреба в увазі та схваленні. Коли не хвалять — образа. Коли не помітили — драма.

🟡

Імпульсивність. Хочу — зараз. Сказав — пожалкував. Почав — не довів.

🟡

Нуль фрустрації. Щось іде не так — одразу гнів, образа, втеча.

🟡

Чорно-біле мислення. “Або ти мене любиш, або ти проти мене”.

🟡

Пошук “дорослого” поруч. Хтось має рятувати, пояснювати, оберігати, приймати рішення. Це найбільший жах, як на мене.Стосунки з такою людиною.

Це завжди емоційні американські гірки. Образи замість діалогу. Очікування, що всі здогадається, про все. Ревнощі як ознака відсутності внутрішньої опори. Страх близькості, бо вона нагадує дитячу залежність. «Ти ж чоловік, давай вирішуй, все на світі», «Ти ж жінка, ти повинна про мене турбуватись». Такі люди хочуть любові, але ще більше — щоб хтось заповнив їхню внутрішню пустоту. І часто перетворюють партнера на “маму” або “тата”.Як це проявляється в бізнесі.

Співробітник, якому потрібна лише похвала. Без неї він здувається. Уникання відповідальності. Дедлайн пропущено — починається фантазія: “я думав”, “я не знав”. Потреба в контролі керівника. Ні кроку самостійно. Бо страшно помилитись. Емоційні конфлікти. Не підвищили → образився → саботаж. Імпульсивні рішення власників. Коли бізнес живе не стратегією, а настроєм. Вивчаючи різні підходи, до визначення терміну «дитяча позиція», мені сподобались думки Жака Лакана (структурний психоаналіз). Лакан пояснював “дитячу позицію” як невміння від’єднатися від бажань Іншого. Тобто доросла людина:🟡 живе для того, щоб її любили, приймали, визнавали;🟡 постійно шукає підтвердження ззовні;🟡 не має власного стабільного “Я”. Для Лакана це — позиція “не-відбутої суб’єктності”, коли людина не стала автономною. Ключова ідея Лакана: Людина залишається дитиною, доки шукає “великого Іншого”, який скаже їй, хто вона.Що з цим робити.

Не рятувати. Не грати у провину. Встановлювати кордони. Бачити, що перед тобою — не погана людина. Перед тобою — незрілі почуття, які потребують дорослішання. І найважливіше: дитину всередині можна доростити — через терапію, чесність із собою, реальні рішення та готовність брати відповідальність.#krupkin_рефленсії