Статистика telegram channel - @komarovworld

Літня пані святкує своє 92-річчя з подругами та друзями, яким за 70 та за 80, в горах на лижах. Це реально вражає та надихає. Життя легендарного літнього табору «Артек», який з 2014 року проходить в горах. І моя символічна роль вожатого, яка дозволила побачити табір зсередини. Це неможливо забути. Суперсильні стронгмени, які пройшли фронт та поранення, змагаються і показують свою силу, попре всі обставини. Це історії про те, що немає неможливого. Дивишся і одразу кажеш собі: не смій лінуватись і шукати причини, чому ти щось не можеш. Кожен з нас може все. Маленька 6-річна українська рекордсменка, головна мрія життя якої здійснюється на Новий рік в горах. До сліз. Ці та інші історії – сьогодні у випуску «Світ Навиворіт. Україна». Зазвичай ми обходимо туристичні місця. А цього разу навпаки покажемо інший бік життя найбільшого туристичного курорту України – Буковелю. Цей випуск ми частинами знімали впродовж року, вийшло дуже цікаво та надихаюче. Як завжди - перш за все, про людей, а не місце.Цим випуском ми завершуємо черговий сезон «Світ навиворіт. Україна», який знімався під час повномасштабної війни. Весь сезон ми шукали джерела сили українців. Ми бачили, як люди знаходять силу у родині, країні, традиціях, улюбленій роботі, вірі. А я, скажу вам відверто, знаходжу джерело своєї сили у цих зйомках. Кожен репортаж, кожне нове знайомство з неймовірним українцем надихає. Я дуже вдячний всім, хто став героєм наших програм і відкрив свою душу, сердце та думки. Дуже вдячний кожному, хто дивиться наші проєкти. Кожного разу, будь-де – на вулиці, в магазині, в дорозі – коли чую глибокі відгуки про програми, які багато людей реально знають на памʼять, «заряджаю» свою внутрішню «батарейку» цим джерелом. «Я виріс на ваших програмах», – цю фразу чую дуже часто, але не можу звикнути. Дякую! Наша взаємна любов триває вже більше 15 років. І далі буде)Зрозуміло, що у всіх зараз проблеми зі світлом, теплом. Але якщо буде можливість – не пропустіть нову програму сьогодні о 18-00 на 1+1 Україна, або після – на YouTube-каналі «Світ навиворіт».

Різдвяна подорож «Світу навиворіт» Україною продовжується. Сьогодні час особливих зустрічей. Памʼятаєте маленького Петровича з фільму «Рік» – 5-річного хлопчика, якого я випадково зустрів у Сєверодонецьку в квітні 2022 року, коли місто було вже у напівоточенні? Тоді його фразу «Мама пропала – вояки забрали» після премʼєри фільму на річницю повномасштабного вторгнення обговорював весь світ. Де мама хлопчика? Як склалась його доля? Як знайти Петровича?Сьогодні я вам покажу здійснення однієї зі своїх різдвяних мрій – зустріч із Петровичем. Ми знайшли і його, і його маму, і брата. Зворушлива, дуже сильна та цікава історія – сьогодні у програмі. На цьому різдвяні дива не закінчуються. Ми поїдемо на Різдво до наших старих знайомих – ромів у Підвиноградові. Як святкують багаті роми? І хто на Різдво мріє про золоті зуби?Далі наша подорож продовжиться у класичному стилі «Світу навиворіт». Ми покажемо вам стародавню традицію, де завдяки дракону у святвечір молодий хлопець робить пропозицію своїй коханій. Найдивнішим для мене було, що про це костюмоване дійство, яке щороку відбувається в Україні, я нічого не знав раніше. І ви, скоріше за все, теж не чули. Бетлегем та Шархань – що це? Дивіться у програмі «Світ навиворіт. Україна». Різдвяний випуск. Сьогодні о 18.00 на 1+1 Україна.

Різдвяно-новорічний період – той час, коли хочеться святкового настрою, тепла, добра, надії, віри у найкраще та у дива, а головне – рідних людей поряд. На жаль, цього року Різдво та Новий рік у нас в черговий раз будуть під час війни. Якими можуть бути свята зараз, окрім родинного застілля? Наша знімальна група ще минулого та позаминулого року почала збирати матеріал по всій країні, щоб показати вам і назавжди задокументувати в історії, як проходять свята в Україні у воєнний час. Сьогодні – перший з двох різдвяних випусків. У грудні 2024 року ми були на Різдво у Покровську. Пам’ятаю, що через дрони навіть рік тому заїхати в місто було складно і ризиковано. Тоді я дуже хотів туди потрапити, але командування нас не пускало, не хотіли ризикувати. Вирішили їхати в район і чекати Ок, а якщо його не буде – їхати, куди дозволять.Ми їхали з повною машиною «12 різдвяних страв». Обставини склались експромтом: зустрічати нас неочікувано приїхав добре знайомий по фронтовим зйомкам Ілля з 25 бригади, разом з яким ми знімали Харківський контрнаступ у 2022 році. В той день був туман. Ми разом спланували маршрут і запросили дозвіл ще раз, додавши нових аргументів. Отримали Ок. Пам’ятаю, що незважаючи на туман, який суттєво знижує ризики ураження дроном, в той день ми дізнались про випадки знищення транспорту в Покровську дронами на оптоволокні. Дуже раджу подивитись цей випуск і побачити, як проходять свята у тих, без кого вони були б неможливі. Різдво зі справжніми героями. Ці кадри вже стали історичними.Зі сходу сьогодні ми поїдемо на Тернопільщину. Щоб скуштувати 12 різдвяних страв у справжній експедиції, глибоко під землею – у найдовшій гіпсовій печері світу. Вона знаходиться не десь в екзотичних країнах, а у нас, в Україні. Відчуття від подорожі не порівняти ні з чим: повна тиша, ніяких новин, мобільного звʼязку і сотні кілометрів ходів печери Оптимістична, де можна легко загубитись. Разом з професійними спелеологами ми дізнаємось про таємниці рекордної української печери і просто під землею відсвяткуємо Різдво. Сьогодні о 18.00 на 1+1 Україна розпочинається наша новорічна подорож. Не пропустіть. «Світ навиворіт. Україна» триває.

Рівно 15 років тому, 11 грудня 2010 року, в ефір вийшов перший випуск «Світу навиворіт». Експериментальний. Мені було 27, я нічого не розумів в телебаченні, не мав зв’язків, але мав велику мрію: подорожувати та досліджувати. Тоді моє життя стало світом навиворіт. В середньому 200-250 днів на рік я проводив за кордоном. Раз на кілька днів – нове місце, картинка, люди, емоції, та навіть ліжко) Це дуже важко, але захоплююче. Відчуття часу стало фантастичним – рік здавався нескінченним. З понеділка по понеділок у мене був не тиждень, а ціле життя. А рік взагалі здавався вічністю. Останні 3 роки і 9,5 місяців я не був за кордоном, але не зупинявся. Думаю, більшість із вас бачила наші з командою роботи про Україну – фільми та десятки програм. Це переформатування мене та проекту не потребувало роздумів – воно відбулось миттєво, з перших днів повномасштабного.Головною проблемою для зйомок тоді стала техніка. В Києві у лютому-березні 2022 було неможливо купити чи орендувати техніку. А свої камери і речі ми лишили в Колумбії, бо мали за 2 тижні повернутися туди. 5 березня в Меделіні я мав знімати рідного брата Пабло Ескобара, з яким вже особисто домовився. На жаль, в цей день замість імперії наркобарона я знімав війну. Сьогодні моїй справі життя 15 років. Багато дорослих людей надихають мене фразою «я виріс на ваших програмах». Я дуже сильно вдячний всім вам, шановні глядачі, за ці 15 років. Саме ви – головний двигун проекта. Мій головний мотиватор. Ви надихаєте, даєте силу. Це не «красиві слова» для соцмереж, а правда. Коли я спілкуюсь з вами, особливо з дітьми, які на пам’ять знають наші випуски, я відчуваю щастя і вдячність. Мені багато хто каже, що скучив за закордонними старими, класичними програмами. Друзі, розумію. І дякую вам за розуміння і терпіння.Подорожі ще будуть. Війна буде не завджи. Не втрачайте надію. Не сумнівайтесь, що попереду неодмінно світла смуга. Так завжди було і буде. P.S. Підбірка фото за 15 років нижче. Перше фото – той самий момент, де я обійняв дружину якудзи (праворуч уже біжить інший мене провчати). Друге – з Роберто Ескобаром.

Сьогодні у нас в ефірі перший з двох випусків «Світ навиворіт. Україна» про роботу харківського метро зсередини. Чесно, побачити залаштунки метро було моєю дитячою мрією. Добре памʼятаю, як зовсім маленьким просив батьків сідати в перший вагон і підходив до дверей машиніста. Якщо до його кабіни були двері з тонованим склом – шукав подряпини на склі і всю дорогу підглядав. Якщо видимість дозволяла бачити і машиніста, і тонелі, і процес кермування – я кайфував всю дорогу, вдивлявся в деталі і мріяв колись у житті потрапити в кабіну машиніста під час руху.Якщо побачити роботу машиніста крізь маленький отвір було неможливо – ставав біля вікна дверей і роздивлявся деталі в тонелі, намагаючись окрім дротів спіймати оком щось незвичне – місця, де стрілки виводять в інший тонель тощо.Якщо чесно, то маленьким хлопчиком на початку і в середині 90-х років минулого століття я більше мріяв потрапити саме у залаштунки метро, ніж кудись на Амазонку чи Еверест. Бо тоді мандри у далекі країни здавалися чимось нереалістичним, казковим, а метро було реальністю щодня.Я подумати не міг, що робота мрії дозволить мені побачити самому та показати мільонам людей якщо не все, то майже все, що приховано від пасажирів метро. Це надзвичайно цікаво. Якщо ви користуєтесь метро – вам точно сподобається. Якщо ні – теж))Під час повномасштабного вторгнення харківське метро стало без перебільшення другим домом для харківʼян. Тут люди буквально живуть: працюють, навчаються, проводять заходи, зустрічаються з друзями. З метро повʼязано безліч особистих історій.Але як метрополітен працює зсередини? Дивіться сьогодні на 1+1 Україна о 17.00 в новому випуску «Світ навиворіт. Україна».Зверніть увагу, що час змінився. Цього тижня програма вийде раніше на годину.

Зазвичай зйомки з зірками проходять протокольно: максимум за годину, і вже асистент каже — час закінчувати. Але цього разу все було зовсім інакше. Я розповів Тіні Кароль історію Віки Івшиної, переселенки з Маріуполя. І не очікував, наскільки сильно й глибоко Тіна проникнеться цією героїнею та зацікавиться її історією. І сама стане ініциатором незвичайної зустрічі у вигляді одного дня разом, щирої жіночої розмови та цікавої активності. Локацією обрали творчу майстерню, де вирішили малювати (Віка ще до цього сказала мені, що мріє малювати).В художній студії дівчата реально провели майже весь день, працюючи над картиною – Віка намалювала море Маріуполя. Це був особливий день. Ніби старі знайомі, і Віка, і Тіна щиро відкрилися, розповіли дуже багато особистого одна одній, по-справжньому прониклися моментом.Здавалося б, прості речі — малювання та чесна, глибока людська розмова — і це вже велика допомога, яка повертає сили та допомогає відновити свій ресурс.До речі, картина згодом стала муралом. Так що можна сказати, що намальована частинка Азовського моря тепер знаходиться на набережній Дніпра в Києві.Дякую, Тіно, за твою щирість, добро та участь у фільмі.Подивитись фільм «Вихід» вже можна на YouTube-каналі «Світ навиворіт»:https://youtu.be/6P42zCZUQLg?si=l1MS5-pQIYiXeUy9

У нас є традиція — більшість наших фільмів у воєнний час закінчуються піснею СвятославаВакарчука «Обійми». «Коли настане день — закінчиться війна» — сьогодні це не просто пісня і не просто слова.Задумка була проста — зробити красиву, яскраву фінальну точку зйомок фільму для головних героїв.Я просто запросив на станцію метро «Олімпійська» Христину та Вікторію. Добре пам’ятаю їхні очі,коли ми зустрілися на пероні й раптом вони побачили Святослава Вакарчука з гітарою. Не менше дивувалисяпасажири, які випадково опинилися в цей момент на станції. Імпровізований концерт розростався.На очах у людей були сльози. Усі підспівували.Так сталося, що цей концерт у метро відбувся після дуже важкої ночі обстрілів.І виступ Слави став реальною підтримкою для пасажирів, які опинилися на «Олімпійській».Тоді це відео потрапило у всі телеграм-канали, але мало хто знав, що це фінальна сценанашого фільму, який знімався цілий рік.Дякую, Славо, за підтримку, за твою творчість, яка підтримує й дає сили у всі часи.Фільм «Вихід», у якому можна побачити цю сцену, — на YouTube-каналі «Світ навиворіт». https://youtu.be/6P42zCZUQLg?si=l1MS5-pQIYiXeUy9

Коли я звернувся до Олександра Усика з приводу участі у фільмі «Вихід», він якраз готувався до важливого бою. Його графік був розписаний, і, чесно кажучи, я не надто розраховував на те, що він зможе. Але, дізнавшись історію нашого героя, ветерана, та тему фільму — психологію, — Олександр одразу погодився. Усі знають його як легендарного боксера, але виявилося, що в нього також є фахова психологічна освіта. Це та багато іншого — дуже цікавого й особистого — ми дізналися про Олександра у фільмі.Він не соромиться того, що може плакати — це нормальна людська емоція. Категорично проти бійок у звичайному житті: каже, що краще домовитися або навіть утекти.У нашого героя, ветерана Олександра Гадзіковського, були проблеми з агресією та дратівливістю, а хто, як не абсолютний чемпіон світу з боксу, може навчити контролювати свої емоції та спрямовувати силу в потрібне русло.Був і імпровізований бій у рингу, і дуель поглядів, яку Олександр Усик називає «дивоглядки». Мені теж пощастило пройти цей ритуал і побачити чемпіонський погляд зблизька. Олександр навіть полоскотав мене 🙂До речі, я був у ролі рефері. Скільки раундів протримався Олександр проти Олександра — дивіться у фільмі «Вихід».Вже на YouTube-каналі "Світ навиворіт":https://www.youtube.com/watch?v=6P42zCZUQLg

Я бачив ромів по всьому світу, і завжди дивувався, наскільки сильно їх культура та побут відрізняються від будь-яких інших. В Пакистані та Індії ми бачили кочівників, які все життя мандрують пустелею слідом за верблюдами і здатні пристосуватися до будь-яких умов. Вони завжди дивували європейців своїм стилем життя. І при цьому в будь-якій країні світу вони зустрічали мене спочатку з позитивом, піснями, танцями, пригощали. І проводжали чи не кожен раз конфліктами, які були пов’язані з грошима.Ромів дуже багато і в Україні. Більшість з них дуже не любить, коли їх називають «цигани». Наші роми – як і всі інші в світі дуже самобутні, свободолюбиві, зухвалі, зі своєю особливою душею та характером. В чомусь вони схожі на ромів з інших країн – теж живуть за своїми правилами та законами, які для них часто важливіші ніж закони держави. Їх світ – кардинально інший, хоча вони і живуть поряд із нами та є громадянами України.2,5 роки я досліджував закритий світ українських ромів. І тих, хто живе ніби у нетрях Мумбаї. І тих, хто мешкє на Закарпатті в «золотих» будинках, роблять собі золоті зуби та полюбляють розкіш. І тих, що вже стали сучасними та схожими на європейців.Ця експедиція ніби занурювала мене в атмосферу іншої країни – здавалося, що я не вдома, а десь в далеких країнах. Це було дуже пізнавально, захопливо, азартно. Ромські барони, дивні закони, шокуючі сімейні традиції – все це існує у нас, в Україні. І в черговий раз підкреслює, що всі ми – дуже різні. Подивіться перший випуск «Світу навиворіт. Україна» з циклу про ромів України сьогодні о 18-00 на каналі 1+1 Україна. Обіцяю, що ви обов’язково здивуєтесь і відкриєте для себе щось нове.

Вчора відбувся допремʼєрний показ фільму «Вихід». Дуже актуальна робота в наш військовий час для кожного українця. Всім складно. Всі втомилися. У когось паніка, у когось агресія, у когось хронічна втома. Ми не розуміємо майбутнього і не можемо чітко спланувати своє завтра. Не можемо нормально мріяти та ставити цілі. Ми ніколи і ніде не почуваємось в безпеці. І це, звісно, впливає на психічне здоровʼя. А як наслідок – на здоровʼя в цілому. Сьогодні треба не забувати, що сильний постійний стрес та погіршення якості життя впливають на стан імунітету. А це збільшує ризик навіть інфекційних захворювань, таких, як, наприклад, туберкульоз.Як жити під час війни в таких умовах? Дбати та піклуватись по своє психічне здоровʼя. Та зрозуміти, що вихід завжди є. Це показує наш документальний фільм-дослідження. Там три головних героя: переселенка з Маріуполя Вікторія Івшина, яка пережила окупацію і не вірила, що виживе, вдова військовослужбовця Христина Веселова, яка, з її ж слів, на початку зйомок «хотіла вийти у вікно», та ветеран Олександр Гадзіковський, який переживши поранення та полон, повернувся до мирного життя, але ніяк не міг до нього звикнути та прийняти. Ви побачите їх на початку фільму, а в кінці дуже здивуєтесь змінам. Це не сценарій. Це реальне життя. Дивіться 22 листопада у суботу о 21-00 на 1+1 Україна.