Цю книжку я прочитала ще в червні. І вона дуже популярна у світі, українською ж її вихід був якимось непомітним.

«Кореспондентка»Вірджинії Еванс #начитала

Один із найпомітніших літературних дебютів останніх років у категорії Літерарі фікшн. Англійською книжка вийшла в квітні 2025 року і вже до листопада цього ж року книжка продалася приблизно 88 тис. примірників у США, пережила 15 додруків (тобто ставку на неї не робили і друкували невеличкими накладами, які одразу розкуповували) і три тижні трималася в hardcover-бестселері The New York Times.

Зараз видавець повідомляє про 2 мільйони проданих примірників і видання у 20+ країнах. На Гудрідз майже 1 мільйон оцінок — і це теж дуже багато для нежанрової прози, яка вийшла трохи більше року тому.

У 2026 році книжка виграла Women’s Prize for Fiction — одну з найвідоміших англомовних літературних премій.

Вагомі медіа дуже часто підкреслюють парадокс її успіху, бо тут взагалі немає жодної із вірусних формул чи популярних трендів. Головній героїні Сібіл — 73 роки. Це повністю епістолярний роман. Не окремі розділи у формі листів, а вся книжка складається із листів до дітей, друзів, колишнього чоловіка, знайомих і незнайомців. А ще трохи із листів у відповідь.

Це сумна історія про старіння і втрати; про можливості, які вже назавжди пішли; про помилки, які не виправиш, бо ці люди померли. Про впертість, яка призвела лише до втрати зв'язку із важливими людьми.

Цікаво, що тут ми не завжди співчуваємо героїні, бо хоч більшість історії читаємо лише її очима (але є трохи листів у відповідь), то розуміємо, що десь вона промовчала у листі, десь показала себе з кращого боку, десь обійшла незручну тему.

Це 10/10. Дуже зворушлива історія, після якої хочеться трохи посидіти і посумувати.