#начитала а точніше наслухала книжку «Морбакка» Сельми ЛаґерльофІ мені не сподобалося. Так, я знаю, що це перша жінки, яка отримала Нобелівську премію із літератури. Але це сталося в 1909 році, а Морбакку в 1922. І це точно не той твір, з якого треба починати знайомство із авторкою. Він добре написаний. Багато спогадів про дитинство авторки (а Морбакка — це сімейна садиба). Але це написано так, що авторка не рефлексує про своє дитинство, а наче вона ось знову дівчинка і перемістилася туди. Тому майже не описується постать мами, яка всім займалася в побуті, але дуже багато про батька (який в реальності не був таким аж класним, як в цій книжці). Багато чого прикрашено — от як ми згадуємо лише хороше з якогось періоду свого життя, і навіть трішки припорошене магією (не зовсім магічний реалізм, але трішки). Перша третина була цілком ок (милі оповідки), але далі хотілося розвиту сюжету або дорослішання героїв, а це як злиток зовсім короткого періоду. Можливо, це тому, що є продовження цих спогадів — і взагалі три частини, а в нас поки є одна. Словом, як філологиня я можу перерахувати багато плюсів, але як читачка — це було нудно і прісно. І якби не аудіоформат, то я би й не дочитала.