Отримала «Книгу Еміля» Ілларіона Павлюка — і дуже радію ❤️

Книга надзвичайно гарна: чудове оформлення, кольоровий зріз і ще й листівка від автора 🥰

Шрифт тут не великий, книга товста, тож швидко прочитати не вийде. Тому ще думаю, чи брати її на клуб у грудні, чи перенести на січень (дехто з вас просив саме січень). Але одне знаю точно — цю книгу ми точно будемо читати. І я почну вже сьогодні. Довго чекала на можливість почитати пів вихідного, і ось вона настала ☺️

Читала всі попередні книги Павлюка — кожна з них по-своєму сильна, глибока і зовсім не схожа на інші. Але про «Книгу Еміля» у мене якесь особливе передчуття — ніби саме вона стане найулюбленішою. Бо, виходячи з інтерв'ю Павлюка, у ній багато психологічних і автобіографічних болючих моментів, а мені завжди відгукуються такі історії."Еміль не вміє спати. Взагалі. А його мама час від часу все забуває, не впізнає сина та не пам’ятає власного імені. Щоб їй допомогти, у Еміля є ритуал, якому треба слідувати до останнього слова. Вдвох вони переїжджають туди, де їх ніхто не знає, — на засніжений острів, де доводиться жити у школі. І якось вночі у порожніх шкільних коридорах лунає дзвінок телефона. Еміль підіймає слухавку та впізнає голос брата, що помер кілька років тому: «Допоможи мені повернутися!». Та як повернути того, хто помер? Як не втратити себе у світах, де між можливим і неможливим — тонка межа, а кожна помилка може коштувати життя? Що насправді забула мама Еміля? І чи варто їй це нагадувати? "
А ви плануєте читати «Книгу Еміля»? І якщо так — коли саме?#кт_ппоповненняКниготерапія📗Підписатись