Одного теплого літнього вечора, року Божого 2012-го, я з друзями займався улюбленим способом проведення часу пізно ввечері. Тобто, розпиванням пива на заправці, після 22-ї і доки вистачить натхнення.Десь біля опівночі, за незрозумілих обставин, до нас приєднався випадковий перехожий. І в цьому не було б нічого особливого, якщо б це не був дідок, якому на той час було не багато не мало, а добрих 72 роки.Принаймні, так він нам сказав. Правду кажучи, десь на сьомий десяток він і виглядав. За винятком однієї прикметної риси – енергія з діда била ключем. Так він і тусив з нами по району і заправках всю ніч, аж до 5-ї ранку. Ми дегустували пиво, говорили про життя і розповідали одне одному історії.Після чого він ще купив нам по морозиву, в подяку за пиво і хорошу компанію, і пішов спати додому до онуків, до яких приїхав у гості з Німеччини.Прикольний був дід. Ніби і не було між нами 50 років різниці. От згадую, буває, деколи цю історію, і розумію, що коли виросту – хочу бути таким як цей дід.