​​Пігулки для ефективності

Останні рік-два, я працюю на максимумі своєї можливої ефективності. Дедлайни завжди дотримані, обіцяне – робиться, всі сторони задоволені, а співпраця з клієнтами буває нагадує love story на мінімалках. Хоча мені за це все ще й платять, тому хз. Сервісний бізнес завжди мав багато схожого з найдревнішою професією )При цьому, на шкалі “work-life” балансу – відмітка нормально так зміщена в сторону саме позначки «life». Бо працюю я якісно і швидко. Але рівно стільки, скільки вважаю за потрібне. Повідомлення у неробочий час будуть проігноровані. Завдання, у яких я не бачу сенсу – відправлені вслід за їх генераторами. Фрази з категорії «ми ж сімʼя» – взагалі викликають бажання стріляти на звук. Причини такого підходу доволі прості – я стараюся якісно і швидко зробити роботу і вирішити поставлені завдання, щоб вивільнити більше часу для дітей, своїх хобі і всіляких сімейних справ. Це свого роду кнопка перезавантаження, яка наповнює. Якщо робити навпаки – синдром хронічної втоми, вигорання і екзистенційна криза, у якийсь момент постукають у твої двері у повному складі. У мене майже 20 років робочого стажу, котики. Я знаю, що кажу. Наступна планка – дійти до рівня, коли на час з дітьми і особисте, можна буде виділяти цього самого часу більше, ніж на клієнтські проекти. А основний челендж тут – встигнути зробити це, поки діти ще у тому віці, коли продовжують вірити у Святого Миколая і просять почитати казки перед сном. Мене більше не цікавить карʼєра. Я на Янівському прикопаною бачив корпоративну шизу у всіх її проявах. Все це викликає у мене майже фізичне несприйняття. Але от такі виклики, як згаданий вище – це з тих речей, задля яких я все ще готовий викладатися на повну. Бо зефірки в лісі самі себе не посмажать.