Життєва суперпозиція

Якщо до науки додати дрібку філософії, погратися з аналогіями, і замісити все це на основі тіста з психології вибору, то інколи, на виході можна отримати доволі цікаві метафори. Не завжди точні в науковому плані, але доволі цінні і дієві в плані емоційному. У квантовій механіці є принцип суперпозиції, згідно з яким частинка може одночасно перебувати в декількох можливих станах, поки не буде проведено вимірювання. А вже при вимірюванні система «колапсує» в один певний стан. Така собі квантова монетка, яка є і «орлом», і «решкою» одночасно, до тих пір, поки її не «побачать». Правда, відомий уявний експеримент з котом Шредінгера демонструє, що принципи, які працюють для елементарних часток, не працюють для макроскопічних фізичних систем. Але ж ми лірики, а не фізики. Хіба не так, котики? Тому в житті, як і у квантовій механіці: всі сценарії можливі одночасно. Але реалізується врешті той, на який ти особисто налаштований. Той, на який ти спрямуєш свою увагу. Який найбільше відповідає твоїм переконанням. Саме той, який ти втілюєш в реальність своїми діями. Або бездіяльністю, врешті решт. При цьому, інші варіанти залишаються все такими ж доступними. Якщо шукаєш можливості – рано чи пізно ти їх знайдеш. Якщо шукаєш виправдання – і їх ти також знайдеш. Така собі життєва суперпозиція. Де у момент замірів, в реальності матеріалізується те, на що спрямований твій особистий фокус.