Свіжовипечений чорний хлібВ кінці 90-х і на початку 2000-х, коли я вчився в 5-6 класах школи, ми прогулювали уроки і в розпалі цього ризикованого заняття, завжди заходили в магазин "На полі" поруч, щоб прикупити чогось смачного і перекусити по дорозі.Але це були не "снікерси", цукерки чи щось з того мізерного вибору печива, яке було доступне на прилавках в той час. Тому що як мінімум це було дорого для простих школярів. А нас, зазвичай, було четверо, і ми були голодні.Ні, ми брали просту буханку чорного хліба. Або хоча б половинку. Незадовго перед цим його саме привозили з пекарні, тому це поєднання хрусткої скоринки і здавалося б ще теплої мякоті всередині, було просто фантастичним.Я дотепер пам'ятаю цей смак.В магазині було два столики для відвідувачів, але ми майже ніколи не їли його там. Кожен отримував свою частинку вже на вулиці, і подорож околицями ставала значно цікавішою.Бо що може бути приємнішим, ніж прогулювати уроки в компанії друзів, маючи в портфелі буханку свіжовипеченого чорного хліба?Особливо коли тобі десять років, і весь світ усміхається назустріч.Потім ми йшли на берег ставка (чи то болота) навпроти школи, слухати звуки з очерету. Я не знаю, хто чи що там жило, але звуки які долинали з цих зарослів мали якийсь медитативний ефект.Під ногами там було багато кремінців. І коли не було чим зайнятися, можна було видобувати з цього каміння іскри. Це заняття ніколи не набридало.Ми сиділи на березі ставка, слухали шум з жовто-зелених хащів очерету, їли свіжовипечений чорний хліб і говорили про щось важливе.Це був наш дзен.