Помічав таку штуку? Саме тренування - не страшне. Страшно змусити себе на нього піти. Сам процес часто легший за те рішення яке йому передує.І це не про слабкість. Це про те як влаштований мозок. Зараз читаю книжку «Біологія поведінки» - там добре пояснено чому так.Коротко. За рішення «треба, але не хочеться» відповідає лобна частина мозку. Вона у нас за головного - воля, самоконтроль, «зберися і зроби». Проблема в тому що працює вона дуже затратно і швидко втомлюється. Тому щоразу як ти вирішуєш - йти чи не йти, готувати чи замовити - ти витрачаєш реальний ресурс. І до вечора його просто не лишається.Тепер хороша новина. Це триває рівно до того моменту поки дія не стане звичкою.Коли ти робиш щось регулярно - мозок перестає це «вирішувати». Дія йде сама, на автоматі. Як з кермом: перші поїздки - руки трусяться, думаєш про кожну педаль. Через місяць - їдеш і паралельно слухаєш музику. Те саме з тренуванням і харчуванням.Я це бачу на учасниках постійно. Перший тиждень - кожне тренування це боротьба з собою. Третій - вони вже не думають, просто роблять. Нічого не «змушують». Воно стало частиною дня.Тому коли наступного разу буде важко себе підняти - згадай. Важко не тілу. Важко голові прийняти рішення. А це лікується одним - регулярністю. Два-три тижні без пропусків, і рішення перестає бути рішенням.Маленький трюк на завтра: постав форму на видне місце ще звечора. Одне рішення зранку - мінус. Дрібниця, а працює.Напиши в коментарях - що в тебе вже на автоматі, а що досі доводиться змушувати?