Колись я так гучно розплакалась на людях.. стан безпомічності… і це мене спасло ..Не знаю чому згадала цю історію саме сьогодні, але дечому вона мене навчила: іноді не треба бути сильною! Сідала я взимку в киргизько-казахський потяг. Купила квитки в Інтернет, прийшла на колію заздалегідь, запитала у провідника чи не треба роздруковувати квиток, чи достатньо роздрукованого скріна? Він сказав все ок, не треба роздруковувати - заходь. Сіла, розклала речі. Забігає той самий провідник і вже пьяний і за хвилину до виїзду починає виганяти мене в потяга. Типу це не квиток - не маєш права їхати. Я почала кричати на ного. Вимагала начальника потягу, поліцію …. Потяг поїхав … наступною станцією мала вже закінчитись цивілізація - степ.. зима… вечір.. мобільний без роумінгу і інтернету розряджений…Веде він мене до начальника потягу, а їх там багато, всі випивають.. начальник такий дуже крупний киргиз з недобрим обличчям. І вони всі почали звинувачувати мене і погрожувати висадити в полі. Я кричала, доказувала але в один момент відчула таку сильну безпорадність, що розревілась так, як ніколи в житті )))) Реву, всхлипую, соплі, сльози , і скиглю що я ж прийшла раніше і питалаааа а ви мене тут разом всі ображаааєєєтееее…. я ж сама чесна в світі ….І тут їх як підмінило. Вони перестали кричати, погрожувати і стали мене заспокоювати і казати, що нічого страшного. Скоро буде велика станція і я можу вийти з потяга і роздрукувати. Власне не розумію, чому відразу не запропонували …. Отак спрацювали сльози безпорадності )) нападники стали захисниками … диво дивне ))) вони потім просили мене ще до себе взяти контрабандні пакети з речами, щоб перевезла 😂😂, але я сказала що мене будуть зустрічати серйозні люди і не варто їм мене грузити цим 😂😂😂Отака історія) чомусь згадалась з посмішкою, а тоді було дійсно страшно )Були у вас схожі випадки, коли сльози відкрили якісь двері?