Колись я довіряла тільки логіці. Все по поличках: факти, доводи, раціональні рішення. А інтуїція? Та може помиляється…- думала я. І тільки коли життя не раз тицьнуло носом у стіну, я зрозуміла, що у всіх цих падіннях є одна спільна риса: я ігнорувала внутрішній голос.Знаєте, інтуїція — це як друг, який бачить більше, ніж ти сама. Вона не кричить, не доводить — просто шепоче: «Зупинись», «Не довіряй», «Це не твоє». Але ми часто її глушимо шумом світу, чужими порадами і своїми страхами.Я не раз згадую ситуації, коли мене щось насторожувало, але я переконувала себе, що це просто фантазії. Потім з’являлись проблеми — і я поверталась подумки до того моменту, коли відчула той самий легкий холодок на шкірі. І думала: «Чому не послухала?»Одного разу я сказала собі: досить. Досить йти проти себе, досить переконувати себе в тому, що все нормально, коли тіло і серце кричать інше. І з того часу я вчуся слухати інтуїцію — як довіреного друга, який знає, що робить.Моя порада:— Зупинись на мить, коли щось здається «не те».— Запитай себе: що саме викликає тривогу?— І просто дозволь собі прийняти рішення на основі цього відчуття.Інтуїція — це твій захисник, твій внутрішній компас.На якому етапі довіри інтуїції знаходитесь ви зараз?) давайте поділимся досвідом один з одним ❤️В коментарях я написала свої інсайти на цю тему) почитайте і давайте трохи поспілкуємся