​​Меритократія — фальшивий ідеалЯ терпіти не можу мерократичні ідеали. Нам треба поважати не кращих, а точніше, не тільки кращих — а всіх, включаючи людей, що спокійно роблять свою неймовірно важливу роботу. Бо «кращі» завжди тримаються на тому, що ж люди, які просто роблять те що вміють, не претендуючи на велич. Машиністи, таксисти, виробники, торгівці і підприємці, швеї, вчителі та вихователі, перекладачі, тощо. Меритократія підкреслює індивідуальний внесок, забуваючи колективно-національний, і відштовхує суспільство від загального розвитку на користь індивідуального егоїзму. Проте таке суспільство, яке не дає достатньої поваги «не кращим» — людям без вищої освіти, без величезної зарплати, з не найбільшою вирощеною свинею і не найбільшим капіталом, результатом ЗНО, тощо — воно розʼїдає і «кращих» — тим, що знищує під ними всю їхню соціально-суспільну опору, яке дозволяє їм розвиватися, самореалізовуватися і шукати себе, і «звичайних» — яких банально зневажає, не враховує їх внесок і зводить до другого сорту людей.Ця проблема присутня і у лівих (зазвичай, за рівнем освіти), і правих, і лібералів, і всіх, і є руйнівною для суспільства.Це загалом той аргумент, який найбільш детально, на значних прикладах і розбирає Сандел — в його праці «Тиранія меритократії», яка в цьому році нарешті виходить від «Контур» в українському перекладі.