Сидимо на позиції, працюємо, раптом повідомлення: «Зустріньте гостей».

Хапаю дробовик, автомат, біжу на визначену точку і бачу, як з посадки назустріч мені виходить командир полку Рік Декарт разом із заступником Markiian Yatsyniak. У повній викладці, «на нозі», тобто пішки, без жодного супроводу, спецтранспорту.

Обходили полкові позиції у секторі, розкидані доволі далеко одна від одної, зайшли до нас. Це при тому, що активність дронів і КАБів у нас - дуже висока. Поговорили, випили чаю і щойно дозволило небо - пішли на іншу позицію вже по ночі.

Ми потім з побратимами розмірковували, як ризиковано робити такі вилазки командиру, за голову якого московити дають велетенську купу грошей і ця сума зростає після кожної успішної операції. Зокрема буквально вчора Верховний Головнокомандувач відзначив ефективність полку.

Але мотивація бійця - одна з найважливіших речей на війні. І ніщо не підриває її так, як відчуття відірваності командування від «землі». З цієї відірваності ростуть «затяги» і вся ця потворна совєцька армійщина, що мов корозія розʼїдає військо.

І коли до тебе у посадку, долаючи багатокілометрову відстань, приходить командир, приносить купу холодної кави у банках, потім пʼє з тобою чай, вислуховує, вникає у специфіку твоєї роботи, це не може не мотивувати пахати ще краще. Ти почуваєшся на своєму місці. Ти - частина великої сімʼї, в якій всі дбають один про одного. І якщо раптом з тобою щось станеться - ти впевнений, що сімʼя зробить усе для твого порятунку. Як і ти.

Долучайтесь до РЕЙД.