🏛Istorium ✙ || Історія України та світу

Середньовічна англосаксонська медицинаНайбільш раннім збереженим медичним твором англосаксонською мовою є «Лікувальник Бальда», написаний між 900 і 950 рр. Пізніше за «Лікувальник Бальда» створено текст, відомий під назвою Lacnunga - «Цілющі зілля». У ньому узагальнено досвід кількох століть медичної практики на Британських островах. У цьому манускрипті міститься близько двохсот рецептів лікарських засобів і медичних приписів, запозичених із багатьох джерел - грецьких, римських, візантійських, кельтських, німецьких. Сам текст написаний англосаксонською та латинською мовами, але є і вставки спотвореною давньоірландською мовою. Фрагменти зі збірки англосаксонських рецептів «Цілющі зілля» - Lacunga [*] - посібника для лікарів і тих, хто вивчає це мистецтвоПроспівай це за зубного болю після заходу сонця: Caio laio quaque uoque ofoque ofer sæloficia, убий змія, що шкодить людям. Потім назви імена хворого і його батька, потім скажи: lilumenne, зуб болить безмірно, коли зуб болить униз, він зменшується, коли зуб болить на землі, він горить вогнем, він закінчується. Амінь. У разі, якщо людина або тварина разом із напоєм проковтнуть комаху, якщо вони чоловічої статі, заспівай цю пісню, що написана нижче, у його праве вухо; якщо вони жіночої статі, то заспівай у її ліве вухо: Gonomil orgomil marbumil marbsai ramum tofeð tengo docuillo biran cuiðær cæfmiil scuiht cuillo scuiht cuib duill marbsiramum. Проспівай у вухо це заклинання дев'ять разів і один раз «Отче наш». Ось святе питво проти чарівництва ельфів і проти всіх спокус диявольських. За внутрішньої немочі будь-якої людини, чоловіка чи жінки, нехай хворий візьме подорожник великий, покладе його у вино, вип'є настій і з'їсть рослини, це допоможе за будь-якої внутрішньої немочі. Коли сльозяться очі, змішай палений оленячий ріг із підсолодженим вином. При захворюваннях стоп: візьми буквицю, закип'яти з водою, кип'ятити, поки не залишиться третина від первісного об'єму, потім дай хворому випити, і потовкти зварену траву, приклади її до хворого місця; як кажуть вчені лікарі, хворий швидко отримає полегшення дивовижним чином. У разі морової пошесті вдар на чотири сторони світу дубовою палицею, змасти палицю кров'ю, викинь її і так проспівай тричі: (накладаючи на себе хресне знамення) Нехай веде мене Матвій, (накладаючи на себе хресне знамення) нехай збереже мене Марк, (накладаючи на себе хресне знамення) нехай позбавить від лиха мене Лука, (накладаючи на себе хресне знамення) нехай мені завжди допоможе Іоанн. Амінь. Нехай розтрощить Бог усяке зло і непридатність, силою Отця і Сина і Святого Духа, освяти мене, Еммануїле Ісусе Христе, звільни мене від усіх підступів ворожих, нехай буде благословення Господнє на мою голову, всемогутній Бог на всі часи. Амінь. Якщо ніготь зійшов із руки, візьми зерна пшениці, потовкти, змішай із медом, намаж на палець, закип'ятити кору терену, омивай палець цим настоєм. Якщо хто не може спати, візьми насіння блекоти і сік кучерявої м'яти, змішай їх і намаж цією сумішшю голову, хворому полегшає.@istorium_ua

Бронзовий черевик з позолоченої бронзи (і реконструкція цього взуття) з гробниці періоду Кофун, Японія, кінець VI століття н.е. Знайдений 1988 року в кам'яному саркофазі похоронної камери кургану Фудзінокі в префектурі Нара Сам курган (кофун) був спочатку діаметром 50 м і висотою 9 м. Похоронна камера, складена з кам'яних плит, завдовжки бл. 6.4 м, завширшки 2.5 м і заввишки 4.3 м, підлога в ній була засипана шаром гравію і гальки для відведення води. Сам саркофаг із білого туфу розміром 235 х 130 х 97 см, пофарбований кіновар'ю ззовні і зсередини в червоний колір. Масивна кришка 235 х 130 см і товщиною понад 52 см покривала його. Судячи зі сколу на кришці та безладу в камері, її спробували пограбувати, але, ймовірно, невдало. Зрушити кришку вагою понад тонну їм не вдалося, так само як і винести з камери награбоване. Усередині саркофага було знайдено останки двох молодих чоловіків, залишки шовкових тканин, якими б викладено зсередини саркофаг і обгорнуті тіла, 6 мечів і безліч артефактів із позолоченої бронзи - дві корони, дзеркала, прикраси, взуття, а також бл. 10000 скляних намистин, якими було розшито їхній одяг. Історики вважають, що тут поховані, ймовірно, два члени імператорської сім'ї Японії - принци Анхобу та Отакубе, вбитих за наказом імператора. Музей Археологічного науково-дослідного інституту Касіхара префектури Нара, Японія@istorium_ua

Операція «Котедж» — операція армії США зі звільнення острова Киска від японських військ у ході Тихоокеанської кампанії під час Другої світової війни. Проходила з 15 по 24 серпня 1943 року. Острів Киска перебував під японською окупацією з літа 1942 року, відколи японські морські піхотинці висадилися сюди і знищили метеостанцію американських військово-морських сил. Згодом на острові був розміщений значний гарнізон, що становив за даними американської розвідки близько 10 000 осіб. За час окупації японці втратили на острові і навколо нього 2500 осіб загиблими. Захоплення Киски мало поставити крапку в Алеутській кампанії, і американське командування, яке пам'ятало про криваву битву за Атту, підготувало до висадки значні сили. У районі острова Адак зосереджувалось понад 100 кораблів, сили десанту становили 30 000 американських піхотинців і 5500 канадських. Крім того, починаючи з кінця липня, Киска піддавався авіанальотам і обстрілам з моря. Загалом протягом липня 11-та повітряна армія скинула на острів 424 тонни бомб, у той час як корабельна артилерія випустила 330 тонн снарядів.13 серпня була проведена тренувальна висадка на Адак. Операція була призначена на 15 серпня. Зранку 15 серпня перша група американських військ висадилася на західному березі острова, 16 серпня дещо північніше висадилися канадці. Висадці ніхто не чинив опір, проте, ветеранів битви за Атту це не здивувало. Американці очікували, що лише просунувшись углиб острова вони зіткнуться з оборонними позиціями японців на панівних висотах. Однак ніякого опору так і не було, єдиними бойовими втратами десантників стали втрати від дружнього вогню. Виявилося, що японське командування, усвідомлюючи неможливість відстояти практично ізольований острів, вирішило евакуювати гарнізон. 28 липня, за два тижні до висадки американців, весь гарнізон у кількості 5183 осіб протягом години завантажився на 2 крейсери та 6 есмінців і під покровом туману евакуювався на Парамушир.24 серпня командуючий наземними силами генерал Чарльз Корлетт констатував, що острів перейшов під контроль США. За час обстеження острова (включаючи велику кількість підземних тунелів) американці втратили 31 людину вбитими і близько 50 пораненими, переважно від дружнього вогню; 130 солдатів постраждали від траншейної стопи. Крім того, при підриві на японській міні есмінця «Ебнер Рід» загинув 71 і були поранені 47 моряків.@istorium_ua

Нереалізовані проєкти: «Одномісний коптер». Архівне відео. Перед вами випробування аероциклу De Lackner HZ-1, також відомого як YHO-2 і за позначенням виробника DH-4 Heli-Vector, 1955 рік. Політ відбувався у передмісті Нью-Йорка. У середині 1950-х компанія de Lackner конфіденційно розробляла гвинтокрил, названий DH-4 Helivector, пізніше перейменований на HZ-1 Aerocycle, він виглядав як суміш гелікоптера, бортового мотора і мотоцикла. Складалася з корпусу, який підтримував двигун 30 кВт. Роторний бортовий мотор, з посадковим пристроєм, що складається з повітряних камер, розташованих на кінцях штанг. Повітряні камери були пізніше замінені металевими заносами. В повітря піднявся в січні 1955, після чого армія замовила дюжину. Компанія de Lackner стверджувала, що машини могли летіти зі швидкістю 105 км/год (65 миль/год), нести 55-кілограмовий (120-фунтовий) вантаж, крім пілота, і летіти протягом години. Однак це був небезпечний механізм. Мало того, що пілот стояв над лопатями, які оберталися, але вони, також, перебували в нижній частині корпусу, що становило небезпеку під час приземлення, оскільки могли легко затягнути шматки породи або будь-яке сміття. Крім того, деякі джерела стверджували, що Helivector/Aerocycle був легкий в управлінні, проте льотчик-випробувач наполягав на зворотному. Після двох авіаційних катастроф, що сталися через пошкодження лопатей під час приземлення, проєкт було зупинено. Збереглася одна машина, виставлена як експонат у музеї.@istorium_ua

Найбезглуздіші смерті вінценосних особин чоловічої статі середньовічної ФранціїПам'ятаєте історію короля Філіпа Молодого, якого 1131 року вбила свиня? Так-так, чорна свиня, що вискочила зі смітника, перелякала коня, так що король, упавши з нього, розбив собі голову на смерть. Якщо ви думаєте, що це найбезглуздіша смерть серед королівських осіб Франції, то помиляєтеся. Король Наварри Карл II Злий (1332-1387рр.) все життя намагався стати королем Франції, в результаті чого втратів майже всі свої велики володіння у Франції. Але ось смерть його була вкрай незвичайна. Ви чули вислів «згорів на роботі»? Так ось Карл реально згорів... але у своєму власному ліжку. Коли він захворів, лікар прописав йому на ніч обгортання в простирадло, просочене міцним бренді. Свічка біля ліжка виявилася вкрай недоречною. Погасити постіль встигли, але сам Карл невдовзі помер від опіків. На цій мініатюрі прекрасне все - король тихо і скромно палає у своєму ліжку, троє шляхетних дворян, які не поспішаючи обговорюють таку пікантну ситуацію, ну і, звісно ж, паж, який навіщось дме в люльку під ковдру королю. Король Франції Карл VIII (1470-1498 рр.) помер після того, як не вписався в низькі двері і вдарився головою об одвірок. Банально, - скажете ви. Головою об одвірок? Мабуть, так, погоджуся. Але все ж померти від цього, як на мене, все-таки занадто. Далекий родич Людовик XII (1462-1515 рр.), який успадкував корону, Людовик XII (1462-1515рр.), ставши королем, усім був гарний і отримав за це прізвисько «Батько народу», але водночас набути спадкоємця йому ніяк не вдавалося. Тому одружившись втретє з англійською принцесою Марією Тюдор, молодшою за нього на 34 роки, він з такою ретельністю взявся за цю справу, що серце не витримало, і він помер в обіймах юної дружини. Але перше місце в моєму списку з великим відривом заслуговує Генріх II (1162-1197 рр.) граф Шампані і за сумісництвом король Єрусалимського королівства. Помер він, випавши з вікна свого палацу в Акрі. Визираючи на подвір'я, він сперся на ґрати вікна, які вилетіли назовні, а за ними вниз полетів і сам Генріх. Висота була відносно невелика, і Генріх цілком міг відбутися кількома переломами, якби не блазень, який намагався його втримати. Карлику не вдалося запобігти падінню свого вінценосного шефа, натомість він так само втратив рівновагу і... приземлився прямо на голову короля, зламавши тому шию. Так Генріх Шампанський став першим і останнім у світі монархом, який загинув через те, що йому на голову впав його слуга-карлик.@istorium_ua

1668 рік, пірат Генрі Морган захоплює іспанські форти. Легендарний пірат, капер Генрі Морган, який жахав у другій половині XVII століття іспанців, примудрявся захоплювати не тільки ворожі кораблі, а й цілі міста. І взяття ним Портобелло 1668 року стало його найгучнішою та найуспішнішою сухопутною операцією. Невеликий порт на території нинішньої Панами був примітний тим, що в його гавані вантажилися знамениті іспанські галеони зі скарбами. Портобелло входив до колонії Віце-королівства Перу і приймав вантажі зі сріблом і золотом для подальшого їх відправлення в метрополію. Тобто місто відігравало важливу роль в економіці Іспанської імперії, тому було добре захищене. Але влітку 1668-го якийсь пірат наважився взяти його. Портобелло захищали три форти, в яких, щоправда, розміщувався не надто густий гарнізон. Проте ніхто й подумати не міг, що їх штурмуватимуть корсари. Однак Генрі Морган пішов на цей крок - він і його люди в кількості 500 осіб упевнено підіймалися на стіни першого форту за допомогою драбин. З другим так само не вийшло. І після провалу пірат Морган зібрав місцевих ченців і змусив їх іти перед собою. З живим щитом усе-таки вдалося увійти до другого форту, всередині якого розгорнулися рукопашні бійки. Там же до останнього бився і губернатор, який обрав славну смерть замість ганебного полону. Після захоплення Портобелло пірати розбрелися вуличками в пошуках алкоголю і скарбів. Городян згодом катували, щоб вивідати хоч якусь інформацію про цінності, що зберігаються в місті. Капітан Морган часу дарма не гаяв - він розмістив людей у фортах і організував стерпну оборону. Іспанські сили, розквартировані в Панамі, навіть не наважилися штурмувати піратський притулок. Тож від Генрі Моргана невдовзі відкупилися сумою 100 тисяч песо, які той занурив на свої кораблі, звільнив бранців і покинув Портобелло. І був такий.@istorium_ua

Хочете попити водички, «збагаченої» радієм? Або, може, почистити зуби пастою, що містить цей радіоактивний елемент? Не хочете? Сто років тому вас би не зрозуміли. У той час нещодавно відкритий радій вважався винятково корисною речовиною. Існувала думка, що він має омолоджувальні, зміцнювальні для організму властивості і дає змогу радикально поліпшити стан здоров'я. Не дивно, що всілякі «ліки» з додаванням цього елемента користувалися надзвичайним попитом, а їхні виробники робили собі чималі статки. На полицях європейських та американських магазинів можна було знайти спеціальні глечики-фільтри для збагачення радієм води. Модницям пропонували радіоактивне мило та крем для обличчя, у рекламі якого йшлося, що «шкіра просто світитиметься». А людям з проблемами зору - очні краплі, нібито здатні позбавити і від короткозорості, і від далекозорості, і від яких завгодно інших хвороб зору. Початком кінця ери «цілющої» радіації стала смерть американського промисловця Ебена Макберні Байєрс. Він помер 1932 року від раку щелепи - вона в буквальному сенсі слова розсипалася на частини. Близькі одразу ж запідозрили, що причина цього - препарат, що складався з дистильованої води і радію. Його Байєрсу виписав лікар ще 1927 року, коли той прийшов до нього зі скаргами на біль у руці. Біль зменшився, і промисловець так повірив у чудодійну силу ліків, що почав пити їх по три пляшечки на день, активно радити друзям і навіть поїти ними свого коня. І хоча доза радіації в одній порції препарату була вельми невелика, за кілька років вживання в кістках Байєрса, як визначили вчені вже після його смерті, накопичилося 36 мкг радію (зараз смертельною дозою вважається 10 мкг). Треба сказати, що виробник препарату так ніколи і не визнав, що прийом ліків і смерть якось пов'язані. Але оскільки Ебен Байєрс був людиною багатою і відомою у світі, історію про його смерть підхопили газети, вперше змусивши людей замислитися, що радіоактивні речовини можуть бути небезпечними. Але чому ж не померли, як Ебен Байєрс, усі, хто сто років тому користувався «радієвим» кремом і їв шоколад, що «світиться». Відповідь проста: подібна продукція була настільки популярна, що багато недобросовісних виробників готували дешеві підробки, які не містили в собі радіоактивного елемента. @istorium_ua

Яку геніальну тактичну хитрість застосував Ганнібал для прориву з «котла» при Аґер Фалерні?217 року до н. е. після тривалих маневрів і помилки провідника армія Ганнібала опинилася замкненою у Фалернській області, яка з настанням зими загрожувала стати пасткою для пунійців. Єдиний шлях пролягав через вузький гірський перевал поблизу міста Казилін, який блокувало римське військо на чолі з Фабієм Максимом «Мовчуном». Ганнібал розумів, у якій неприємній ситуації опинився, і почав вживати рішучих дій. Спочатку він спробував виманити римлян на рівнину і нав'язати бій, але нічого не домігся і тільки зазнав зайвих втрат. Римський командувач ще більше впевнився в тому, що пунійці готуватимуться до прориву, тому розмістив на самому перевалі 4000 добірних солдатів, а сам з основними силами зайняв вигідну позицію на одному з прилеглих пагорбів. Ганнібал прекрасно усвідомлював, що лобовим штурмом перевалу він навряд чи доб'ється успіху і зазнає величезних втрат, тому вирішив піти на хитрість. Пунієць наказав підготувати якомога більше смолоскипів, а також підігнати до табору із захоплених табунів близько 2000 найсильніших биків. Коли це було зроблено, Ганнібал скликав робітників, які перебували при армії, і наказав їм за сигналом почати гнати биків у бік римського загону, що блокує перевал. Глибокої ночі робітники прив'язали факели до рогів биків і підпалили їх. Усе стадо з диким шумом і виттям кинулося до пагорбів поблизу перевалу. Разом з погоничами його спрямовували низькі копейщики, яким Ганнібал дав особливе завдання: коли бики будуть уже некеровані - захопити висоти і відбити можливі контратаки римлян. Основна частина карфагенського війська теж була приведена в боєготовність і побудована для прориву: попереду стояла важка піхота, за нею кіннота, обоз і союзні частини варварів. Римські солдати були приголомшені і налякані небаченим видовищем, коли на найближчі до них пагорби з гуркотом понеслася хвиля вогнів, що підпалювала на своєму шляху кущі та дерева. У темряві було важко розібрати, що це насправді: натовп людей чи тварин. Боячись потрапити в оточення, римляни почали залишати перевал і підніматися на висоти, щоб дати відсіч. Яке ж було їхнє здивування, коли їм трапилися кілька биків зі смолоскипами на рогах. Плутанина посилилася після того, як римляни натрапили на карфагенських копейщиків, що йшли за биками. Зав'язалося зіткнення, яке, однак, не принесло явного успіху жодній зі сторін. У головному римському таборі теж помітили смолоскипну ходу. Фабій Максим зрозумів, що Ганнібал застосував якусь хитрість, але оскільки був «Повільним», вирішив не ризикувати і залишитися з військом до ранку на захищених позиціях. Ганнібал же тим часом під самим носом у римського стратега безперешкодно провів армію через перевал, який ніким не охоронявся, а потім послав на підмогу копейщикам на пагорбах іберів, для яких гірська місцевість була звична і зручна для ведення бою. У результаті пунійці розбили затиснутих з кількох боків «охоронців перевалу», забрали поранених і приєдналися до ар'єргарду основної армії. Таким чином, Ганнібал зумів вирватися з пастки з мінімально можливими втратами, а погоня римлян виявилася безуспішною.@istorium_ua

1623 рік, генерал Ернст фон Мансфельд проводить допит із пристрастю у Фрісландії. Тридцятирічна війна. Тридцятирічний конфлікт насамперед відомий не численними битвами в Центральній Європі, а хаотичним характером війни через недисциплінованих найманців, які кошмарили мирне населення. Безчинства, що відбувалися тоді, передають нам письменники-сучасники, на кшталт Гріммельсгаузена, а також художники на детальних полотнах - Вранкс, наприклад. Про те, що вони зображують реальну картину, а не тільки своє емоційне сприйняття, стає зрозумілим завдяки статистиці. І вона, як виявилося, набагато страшніша за картини художників: за 30 років війни з різних причин (від насильницької смерті, військових поневірянь, хвороб, голоду) загинуло бл. 700 тисяч військових і 7 мільйонів мирних! Причому других рахували за звітними книгами німецьких земель перед і після конфлікту, тому статистика страждає похибкою. І, можливо, жертв було більше. Для порівняння: за час Наполеонівських війн, від прийняття Наполеоном імператорської корони (1804) до його повної та остаточної поразки в битві під Ватерлоо (1815), країни Європи втратили 3.6 мільйонів солдатів. А цивільне населення тоді скоротилося лише приблизно на 750 тисяч. Варто врахувати, що масштаби бойових дій під час боротьби з Бонапартом були набагато серйознішими, ніж у першій половині XVII століття.@istorium_ua

1592 рік, конструкція корейського корабля-черепахи. Незвичайне конструктивне рішення запропонував наприкінці XVI століття корейський адмірал Лі Сунсін, який став національним героєм після Імчжинської війни (1592-1598) з Японією. Як відомо, знаменитий флотоводець держави Чосон (так називалася Корея до 1897 року) не програв жодного бою. І такий успіх частково пояснюється новаторськими ідеями, на кшталт використання в бою кобуксонів - тих самих «черепах». Які, до речі, згадуються з XIV століття. Адмірал Лі начебто доопрацював цей проєкт, додавши гарматні порти і броню (металеву?) з шипами. Повідомляється, що в перших боях Лі Сунсін ставив перед кобуксонами завдання прориватися крізь скупчення ворожих кораблів. Тим самим він приводив у замішання японських командирів, після чого включав у бій основні корейські кораблі (паноксони). Загалом під час Імчжинської війни використовували від 5 до 8 «черепах». Але попри малу кількість, їх згадували навіть японські джерела того часу. В одному зі звітів вони вказували, що в корейців є кораблі, вкриті зверху залізом, і що проти них марні гармати. Проте сам адмірал Лі Сунсін рапортував вану (королю) Сонджо, що нові кобуксони оснащувалися шипами, які стирчали з дощок. Дошки ці закривали верхню палубу і, ймовірно, виготовлялися з міцних порід деревини. Тому японці, не здатні пробити кораблі-черепахи, помилково приймали їх за метал. Про броню, яка ніби накривала верхню палубу, писав і племінник талановитого адмірала. Однак він не називає, з якого матеріалу ця броня зроблена. Після Імчжинської війни і смерті Лі Сунсіна кобуксони більше не використовувалися. Цікаво, що все ті ж японці називали їх «сліпими» кораблями.@istorium_ua