Думаєте, цей розкішний візерунок - лімітована колекція відомого японського дизайнера для паризького тижня моди? Аж ніяк.

Перед вами - уніформа рядового японського пожежника середини XIX століття. Ці речі, які зараз прикрашають колекцію Метрополітен-музею в Нью-Йорку, колись рятували життя та цілі квартали в часи, коли пожежа була найстрашнішим ворогом міста. Як саме — давайте розбиратися.

У період Едо (1615–1868), до якого відноситься ця куртка (або початку Мейдзі, 1868–1912), пожежі були звичним і жахливим явищем. Японські міста, побудовані переважно з дерева та паперу, спалахували за хвилини.

Робота пожежного була смертельно небезпечною, але й надзвичайно шанованою. Влада не скупилася на фінансування, і екіпірування рятувальників (так званих хікеші) було одним з найкращіх того часу.

Витончені сцени, які ви бачите на внутрішній стороні куртки, були не просто прикрасою. Вони мали глибший, магічний сенс. На цій куртці зображений класичний японський міф.

Це — Сусаноо-но-мікото, буйний молодший брат богині сонця Аматерасу. На малюнку він рятує восьму і останню доньку літньої пари, яку мав поглинути чудовиськом - восьмиголовим змієм.

Вважалося, що носячи на собі сцени перемоги богів над чудовиськами, пожежник отримував їхню силу та захист від смерті у вогні. Це була психологічна та духовна броня.

Перед боєм з вогнем пожежні вивертали свої куртки міфологічною стороною назовні. Це робилося не лише для того, щоб налякати «духа вогню», але й для того, щоб показати оточуючим: «Ми готові боротися до кінця, як боги проти чудовиська».

@istorium_ua