1804 рік, англійські моряки захоплюють французький корвет «Curieux» біля берегів Мартініки.З найдавніших часів і аж до XVIII століття абордаж вважався найкращим і найшвидшим засобом досягнення перемоги на морі. Відповідно, придумували заходи протидії. Найпростіше збільшити висоту борту. І дати своїм стрільцям безпечно розстрілювати противника, який приготувався до бою. Для чого збільшували висоту надводного борту і водночас споруджували височенні надбудови на носі та кормі.Високі надбудови непогано захищали від піхотного наскоку, от тільки дуже позначалися на мореплавстві, оскільки центр ваги помітно підвищувався і з остійністю могли спостерігатися проблеми. А ще через такий високий борт падали і швидкість, і керованість корабля. Тож у якийсь момент від таких непрактичних пристроїв відмовилися на користь маневру і вогневого контакту на відстані. Що все одно не видаляло абордаж із морського арсеналу. Тому основним захистом стали абордажні сітки, що ускладнювали доступ на палубу корабля, який атакують, - все ж противник, який висить на зовнішньому боці такої сітки, виявлявся вразливим для уколу, парирувати який було дуже важко в такому підвішеному стані.Існувало кілька способів монтажу таких сіток на штатні бойові позиції. Наймасовіших можна нарахувати щонайменше три. А ще такі сітки піддавалися, за чутками, спеціальній антивандальній обробці - їх смолили, а потім додатково вивалювали в піску. Дрібний кварцовий абразив, налиплий поверх мотузок, ускладнював розрізання або перерубування тесаками і сокирами.Цікаво, що протиабордажні сітки пережили не тільки інші методи захисту від абордажу, а й сам вітрильний флот, по суті. Наприклад, відомі фотографії часів війни Півночі і Півдня, де такі сітки відмінно проглядаються не тільки на вітрильних кораблях, а й на перших броненосцях, розрахованих на пересування тільки за допомогою машин.@istorium_ua