— Тобі треба починати з Праги. Ти була в Празі? Тобі сподобається. Усі подорожі починаються звідти. Я дивлюся на Лену — вона здається інопланетянкою. Яка Прага, які подорожі? Де та Прага взагалі? Я далі Криму нікуди не їздила. Мрію бодай раз у житті потрапити в Карпати. Нам по двадцять шість. Відзначаємо п’ять років після випуску з Академії. Лена — розумниця, вона наша староста, у неї все складається. Говорить такими словами, що я завмираю від захоплення. Нещодавно святкували десять років після школи. І знову зайшла мова про подорожі. Хто де був і що бачив. У середині 2000-х слів «лоукостери» й «безвіз» просто не існувало.«Автою Європою» звучало приблизно як «підводна одіссея команди Кусто». Анріал. Ми слухаємо Костю. Він уже побував у трьох країнах, планує відпустку в Амстердамі й мріє зустріти тридцятиріччя в Лондоні. Я згадую свої дні народження — ритуальні, з салатами й тортом «Черепашка». Подарунки обговорюємо заздалегідь. Сюрприз? Ні, вже не той вік. Спочатку віддати борги, закрити кредит і бюджетно відсвяткувати Новий рік. Без феєрверків — краще купимо більше бенгальських вогнів і хлопавок. Дешевше й горять довше. Раптом дуже хочеться в Лондон. Або в Цюрупинськ — на крайній випадок. Я й там знайшла б визначні місця. Почуваюся самотньою. Наче всі перетворилися на інопланетян і розлетілися різними галактиками. Говорять про Полтавський ярмарок, яке цього року свято зробили в Диканьках і яка новорічна ялинка в Харкові. Я мовчу. Можу розповісти, як лікувати дитині коклюш, але кому це цікаво? До Нового року — тиждень. От би зібрати друзів із різних міст і влаштувати свято з хороводом навколо ялинки, конкурсами й призами. Палитимемо записки з бажаннями під бій курантів і питимемо шампанське. Головне, щоб усі змогли доїхати. Дорóги замело. Я загадаю, щоб Каринка не хворіла і щоб видавництва хоч щось відповіли, не мовчали. Майже рік надсилаю свої рукописи бандеролями — у відповідь тиша. Бррррамм. Минуло кілька років. Перемотали 🔄

Слово «подорож» більше не лякає — навпаки, стало рідним і близьким. Як я без нього жила раніше? Навіщо? За десять років із моменту купівлі машини ми побували в багатьох країнах, доїхали до найпівденнішої, найпівнічнішої й найзахіднішої точок Європи. Скандинавські подорожі десять місяців виходили в ефірі «Першого Автомобільного». Цього літа разом із «Твій день» ми колесили островами Греції й показували українцям, як подорожувати в пандемічні часи. Я пишу про країни й міста для журналу natali.ua, «Наталі» пише про мене. Наші фото й маршрути вже третій рік на глянцевих сторінках. Мої книжки розкуповують у рік виходу, їх читають у бібліотеках Ізраїлю, Батумі, Португалії. Читають в Україні й в інших країнах. До Нового року — менше тижня. І я знову почуваюся самотньою. Хочу на Мальту й Занзібар. Мрію зустріти Новий рік на пляжі Копакабана в Ріо. Або в Цюрупинську — на крайній випадок. Місто з такою кумедною назвою ж мусить бути чимось привабливе? У новорічну ніч я топитиму в шампанському не згорілі клаптики записок із бажаннями й намагатимусь допити до дна, поки звучить гімн. Життя швидкоплинне й мінливе. Ламає плани. Руйнує надії. Старить обличчя. Стискає рамками. А потім прийшла війна — і змінила все безповоротно...... Вона забрала ілюзію стабільності, розділила життя на «до» і «після», навчила рахувати не роки, а втрати. Подорожі перестали бути просто маршрутом, дім — просто адресою, а мрії — чимось абстрактним. Усе стало крихким, тимчасовим, справжнім. Залишається тільки вірити. Цим дивним бажанням на серветці. У новорічну ніч. Іноді вони все ж таки здійснюються. Бажаю щастя, мої рідні українці 🫶 будьте щасливі!