Інколи в мене зʼявляється бажання більше ніколи не спілкуватися з мамами на майданчику чи десь ще, де ми пересікаємося. Поясню чому. Хоча у нас спільні теми і рутина дуже схожа, тем для розмови однакових може бути купа, але не спільні думки та інтереси. Я все частіше ловлю себе на думці, що сама стаю ініціатором розмови, у інших - зацікавленість мінімальна, але проблем з якими мій досвід міг би допомогти - багато, вони жаліються, але рішення не шукають, коли я кажу «так, зроби так» - відмовки, навіщо тоді це спілкування? Мені подобається спілкуватися з тими, у кого я можу навчитися, перейняти досвід і збагатити власним. А просто слухати «ой у мене цвях в голові», не для мене. Тому все частіше я замовкаю, не навʼязуюся і даю людям проживати власний досвід. Я розумію, що кожна мама старається, але я також розумію, що багато хто допомагає своїм дітям бути закомплексованими, хворими та травмованими, замість того щоб звільнитися самому і не передавати це своїм дітям. І деяким мамам просто подобається бути жертвами, хоча в материнстві ітак доволі багато важких моментів, то додавати їх ще власними приколами - ну таке собі..А як у вас зі спілкуванням з іншими мамами на майданчиках?