«Читання вголос тривало чотири дні. Присуд був безапеляційний: кинути книжку в полум’я і спробувати її забути». Хорхе Луїс Борхес писав, що із численних книжок Флобера найдивнішою є «Спокуса святого Антонія» й розповідає історію про те, як автор прочитав її своїм друзям:«Її натхненниками були давня п’єса для лялькового театру, картина Пітера Брейгеля, «Каїн» Байрона і «Фауст» Гете. У 1849 році, через півтора року наполегливої праці, Флобер покликав своїх близьких друзів Буйє і Дю Кампа й із запалом прочитав їм величезний рукопис, який складався із понад п’ятисот сторінок. Читання вголос тривало чотири дні. Присуд був безапеляційний: кинути книжку в полум’я і спробувати її забути. Друзі порадили йому пошукати непретензійну тему, позбавлену пафосу». Флобер скорився й написав замість цього «Мадам Боварі», яка з’явилася в 1857 році. Що стосується рукопису, то смертний вирок йому не було виконано. Флобер підправив і скоротив його. А в 1874 році віддав у друк. Детальніше про Флобера та інших письменників від Борхеса можна прочитати в його книзі «Приватна книгозбірня», де зібрана купа передмов Борхеса. Українською виходила у «Видавництво Анетти Антоненко». P.S. На фото — портрет Флобера. Мабуть, так виглядало його обличчя, коли друзям не зайшла «Спокуса святого Антонія». in book we trust