Зустрівся з медсестрами та медбратами Харкова. І вкотре подумав: навіть найсучасніше обладнання нічого не варте без людей, які вкладають у свою роботу серце. Особливо зараз. У прифронтовому місті, де після прильотів саме медики першими зустрічають поранених. Де зміни тривають не по годинах, а поки є сили стояти і ще трохи довше. Де після важкої ночі треба знову йти до пацієнтів - спокійно, уважно, по-людськи. Є професії, де достатньо виконувати обов’язки. А є такі, де щодня доводиться віддавати частину себе. Медсестри та медбрати - саме такі люди. Бо медицина - це не тільки про уколи, крапельниці чи процедури. Це про руку, за яку тримаються у найстрашніший момент. Про голос, який повертає людині спокій. Про вміння залишатися людяними там, де війна щодня перевіряє всіх на міцність. Кажуть, саме медсестри та медбрати проводять із пацієнтами найбільше часу. І саме тому люди потім пам’ятають не лише лікування чи процедури - а відчуття, що в найважчий момент вони були не самі. У День медичної сестри та медбрата хочу подякувати кожному, хто сьогодні працює у лікарнях, операційних, стабпунктах і швидких. За витримку. За силу. За людяність, яка сьогодні рятує не менше, ніж ліки.