Повна хронологія справи "Трамп – росія". Найбільший провал американської контррозвідки в історії США. Дещо з перших двох частин  розслідування Крейга Анґера: Це історія про те, як актив російської розвідки став президентом Сполучених Штатів. 1977 року, як я писав у книжці "Дім Трампа, дім путіна" (2018), КДБ уперше взяв Дональда Трампа під нагляд після того, як той одружився з Іваною Зельнічковою – громадянкою Чехословаччини з міста Злін, де діяв підрозділ чехословацької таємної служби (StB), що тісно співпрацювала з КДБ. Архіви StB також свідчать, що батько Івани, Мілош Зельнічек, перебував під наглядом спецслужб, а під час його поїздки до США 1977 року на весілля доньки його речі в аеропорту обшукали за наказом StB. Німецька газета Bild також навела зашифровані файли StB, у яких ішлося про те, що телефонні розмови між Іваною та її батьком слід прослуховувати, а їхнє листування – переглядати. Зовсім не обов'язково, що Зельнічек передавав компромат: можливо, він просто надавав той мінімум інформації, який був потрібний, аби StB дала йому спокій. "Батька Івани зареєстрували як довірену особу StB, – розповів чеський історик Томаш Вілімек у розмові з Кейт Коннолі з Guardian. – Однак це не означає, що він був агентом. Влада ЧССР змусила його говорити з ними через його поїздки до США та доньку. Інакше йому не дозволили б вилетіти". Усе це нам відомо завдяки подробицям, які надав агент на прізвисько Ярда – він же Ярослав Янса. Янса був одним із чотирьох агентурних помічників StB, яким доручили стежити за родиною Трампів під час холодної війни. Упродовж усього десятиліття КДБ використовував малопомітні шпарини в американській політиці, щоб проводити шпигунські операції у США. Головна мета поправки Джексона – Веніка, певна річ, полягала в тому, щоб змусити радянську владу дотримуватися базових прав людини. Але, як я дізнався, коли розпитував про це генерала Олега Калугіна – колишнього керівника контррозвідки КДБ і свого часу начальника путіна, – нова політика мимоволі дала КДБ лазівку, яку той використав сповна. Коли Калугін уперше почув про цю політику, то, за його словами, одразу пішов до шефа КДБ Юрія Андропова, який згодом очолив СРСР на посаді генерального секретаря, і сказав, що це чудова нагода. Калугін лукаво заклав непомітну, схожу на троянського коня складову в те, що видавалося новою доброзичливою радянською еміграційною політикою. "Ми казали [емігрантам]: ви можете їхати, але надаватимете нам інформацію. І вони пообіцяли служити нам", – сказав Калугін. Для багатьох емігрантів це була пропозиція, від якої важко відмовитися, бо КДБ мав важелі впливу на будь-яку родину, що лишалася вдома. А у США сама операція була захищена від критики, бо кожен, хто намагався обговорювати небезпеку допуску такої кількості радянських євреїв, ризикував дістати тавро антисеміта. Згодом, за словами Калугіна, нерідко через кілька років після того, як емігранти ставали на ноги у США, КДБ давав про себе знати, надсилаючи офіцера для розмови з ними. "Він казав їм: "Вітаю. Найкращі побажання від..." – і називав якесь ім'я, а тоді кілька ключових слів, які натякали, що емігрант знає, з ким має справу". Їхня місія полягала в тому, щоб "проникати в усі західні установи. Передусім урядові, а також у бізнес, особливо у високі технології, – додав Калугін. – Це те, у чому росія завжди відставала. Але також і в державні організації. І дехто справді досяг у цьому успіху". Тож хоча поправка Джексона – Веніка була великим здобутком у царині прав людини, що дозволив сотням тисяч радянських євреїв іммігрувати, вона також створила величезну діру в національній безпеці Америки й відкрила двері до США для колосальної кількості російських злочинців і шпигунів КДБ. Наприкінці 1970-х сам Калугін часто навідувався до радянських нічних закладів на бруклінському Брайтон-Біч у пошуках нових талантів – тобто російських мафіозі, ладних співпрацювати з КДБ.