Насправді, хто добре памʼятає Чіпполіно, той знає що це комуністичний твір. В широкому сенсі, це саме той тип культури якого потребувала СРСР - створений, втім, він був представником іншої надпотужної в сенсі наративів комуністичної партії - Італійської. Дитинці розповідають казку про цибулину-радикала, яка проводить соціальну революцію проти сеньорів-п(омі)дорів і королів-Лимонів (кляті феодальні пережитки). Італійська компартія найчастіше повʼязується з теорією культурної гегемонії Антоніо Грамші, і це не дивно. Втім, найбільш яскравим і близьким до масової зрозумілості зразком практичного застосування теорії є саме «Чіполіно» соратника Грамші, члена ІКП Джані Родарі. Джанні Родарі залишив по собі ще один цікавий твір. «Граматика фантазії», де він опираючись на широку базу пробує передати свій досвід «вигадування фантазій» з метою формування світогляду дитини. Звучить дуже лагідно, якщо не згадувати що політичне просвітництво, педагогіка та ідеологічна обробка дітей часто позначають ті ж самі феномени і процеси і часто є невіддільними між собою. Звʼязок з «казковим світом вигаданих героїв» - не випадковий і особливо значимий для лівого руху. Позаяк, в усіх своїх версіях він тяжіє до утопічного світогляду, закладеного в людській культурі задовго до формування політичних ідеологій. Утопічне в нашій свідомості як своєрідна форма «потягу до кращого», «будьте реалістами - вимагайте неможливого!» і всіляке таке мріяння - особливе культурне тло, від майстерності користування яким і залежав дискурсивний успіх лівих течій в 20 столітті. І саме це забезпечило їм виживання навіть в умовах фактичного руйнування робітничого класу як класу. Іншим важливим жанровим джерелом в ракурсі тієї ж теми утопії у радянських лівих була наукова фантастика, якій в СРСР приділили величезну увагу. Чомусь дітей 1970-80х пічкали темою про Електроніка (до чєго дошел прогрес - труд фізічєскій ісчєз!), де ставиться питання «олюднення техніки», «гуманного взаємовпливу між людиною і технологіями», Аліси Гості з будущєго (Аліса, мєфєдрон у мєня) - де по суті, йде боротьба за технології майбутнього між добрими утопістами-піонерами і соціальними оптимістами проти космопіратів (агенти вільного ринку, адже Мелафон-мєфєдрон вони збираються ПРОДАТИ). Сюди ж - Кір Буличов і все-все-все про космос. Те, що час від часу виринає з голови Арестовича - «етичний потенціал науки, космосу» - цілком собі з цього світу лівої утопії. І не дарма автор Вінні Пуха Александр Алан Мілн служив у підрозділах британського ІПСО. Сказка ложь, да в ней намек - щелчок - конфетка - щелчок.