Логотип телеграм спільноти - Bitcoin, інвестування, гроші - Лінивий CRYPTO інвестор
Підписуйся на канал Frontend Shinobi, щоб отримувати найсвіжіші техніки, поради та інструменти для веб-розробників. Хочеш бути в тренді? Хочеш створювати стильні сайти та веб-додатки? Тоді тобі точно сюди!
Логотип телеграм спільноти - Сергій Притула
Посилання на канал: https://t.me/serhiyprytula Мій фейсбук - https://www.facebook.com/serhiyprytula/ Інстаграм - https://www.instagram.com/siriy_ua/ Youtube - https://www.youtube.com/prytula БАЗА МОНО - https://base.monobank.ua/89gMbvnkrTu7sR
Логотип телеграм спільноти - ББС Небесна Кара 54 ОМБр
Офіційний канал Батальйону Безпілотних Систем Небесна Кара, 54 ОМБр Наше гасло: "Зло - має бути покарано! Ворог - має бути знищений!" Приєднуйтесь до нас, підримуйте нас! Більше донатів - більше контенту! Дякуємо! Зворотній зв'язок: [email protected]
Логотип телеграм спільноти - STERNENKO
Допомога ЗСУ https://www.sternenkofund.org/donate 🫶🏻Фонд @sternenkofund ❗️Нікому не пишу, не прошу гроші, поповнити рахунок чи щось купити. Усі збори на армію публічні. Російська мова у коментах заборонена.

Статистика telegram каналу - @howfrankydies

Логотип телеграм спільноти - як помирає френкі♡ 2022-02-01

як помирає френкі♡

Кількість підписників:
960
Фото:
122 
Відео:
 
Посилання:
Категорія:
Блоги
Опис:
it wasn't sex, it was naked poetry. @helly_holly ©

Кількість підписників

День: 0
Тиждень: 0
Місяць: -1
Всього:
960

Середній перегляд на повідомлення

День: +471
Тиждень: +1082
ERR: 114.35%
ERR (24): 49.06%
Середній за 30 днів:
1 098

Історія змін лого

Поки що змін не зафіксовано

Історія змін назви

Поки що змін не зафіксовано

Історія зміни типу аккаунта

Поки що змін не зафіксовано

Історія зміни статуса

Офіційно не підтверджена
2022-05-25

Стіна канала як помирає френкі♡ - @howfrankydies

я сьогодні почула, жінки у дворі говорили:
на сусідньому домі замерз уночі херувим.
прокидаюся вранці — над ліжком з'явилися крила.
наче факт, що це дар і не можна кидатися ним.
але вірші несеш покірно, супроти волі,
і, коли пощастить, скидаєш, немов баласт.
заговорю з тими, у кого немає долі,
і вони розкажуть, що нині усе гаразд.
що іще до весни пів місяця,
що і шрамика не залишиться,
що коли доживеш до мареця,
то зима уже не примариться.
відкажу: я сюди приїхала,
бо мені так звеліла віхола.
а хіба я говорю з духами,
щоб змагатися з завірюхами?

546
25-02-22 21:11

тільки поглянеш на дику хугу,
серце іде у тан.
вітер біснується недолуго,
сосни бере за стан.
ягоди вовчі - оце вечеря.
я би сходила в ліс.
протяг уже й відчиняє двері.
сіють сніги навскіс.
раптом долоня чола торкнеться.
синій ліхтар в вікні.
/скоро гарячка тобі минеться.
очі які скляні./
все це турбує мене не надто.
бачиш оте сильце?
хтось мене вирішив ним піймати,
але забув про це.
як же буває нелегко з деким.
/ти не вставай, полеж./
літо здається примарно далеким.
я йому, мабуть, теж.

936
25-01-06 20:25

боронь комусь заходити сюди.
тут поле вимерле. тут вже гілляччя чорне.
коли згорілий сад тебе пригорне,
не згадуй, як котилися плоди.
коли вже вікна вибиті, мов очі,
не глипають з-під ночі на тини,
поріг і комин звилися в одне,
калейдоскопом завертіле, клоччя,
не думай: а чому я пам'ятаю
ім'я того захвицяного пса,
що років сорок тут не завиває?
коли жилава висохла рука,
десниця суму, горло притискає,
не згадуй давню провесінь, яка
дива творила в повноводді синім,
не згадуй сміх, тим паче добрі вісті.
не згадуй предків, що водили в храм
аж доки осінь в ночі горобині
тебе віднесла з рідного обійстя
і знавіснілим віддала птахам.
хай хто тебе закинув на край світу,
якби він знав, що ти вернеш колись,
то балки не прогнили б так за літо
і бур'яни би так не розрослись.
та вороття минулому нема.
тож пом'янеш виною, без вина.
якби ж раніше знати, то авжеж...
вже перейшло мереживо пожеж.
десь є твій син, хоч ти його не знаєш.
десь є дочка, хоч ти й не признаєш.
і плечі їй вкриває позолота,
таким, як сад цей, відблиском густим.
кропива проводжає за ворота
і трохи далі проводжає дим.

1100
24-09-26 20:07

THE HITCHIKING BALLAD
знаєш, з найгіршого - це мотель.
синя дорога схилом.
бачити вогники тих осель -
ось що мені не сила.
хтось пригадається і тоді
ніжність зжере до крихти.
вилию душу оце тобі,
може, і спогад стихне.
мокре узвишшя, далекий спів,
мандри на ногу босу.
сотні разів я уже хмелів -
тисячі падав в фосу.
падав зі сходів, дахів, зате,
часом бувало смішно.
в принципі, падати - це святе.
тільки любити грішно.
але як згіркне бува печаль,
думаєш: це довіку
пам'ять плестиме свою вуаль,
цвіт на її повіках?
вигин дороги, її стегна.
думав - усі забутні.
десь поза горами йде весна
в краденій синій сукні.
я би, напевно що, теж згрішив,
вміти би тільки красти.
щось пропустив, не зігрів, пропив -
я ж бо не знав, що щастя.
бачиш, я дурень, та не простак.
граю на дримбі й альті.
ти не журися, маленька, так -
березень зробить сальто,
все завирує і змінить вмить,
чисто як білка хутро.
я не беруся тебе учить -
дурні бувають мудрі.

він говорив і плелась дорога,
сосни стрибали у стрімчаки.
добре що хоч не питав нічого.
я би вже кинулась навтьоки.

1600
24-04-16 15:20

коли у нас дитинство ще біліло
і кожен скалив зуби, і гарчав,
коли себе я гірко не любила -
Остап мені цукерки дарував.
ми говорили - я колись поїду,
я кимось стану, видам кілька книг.
на завтра треба вчити енеїду.
дивись як гарно, скоро буде сніг.
і бив мороз тоді в благе віконце.
весна гатила свій ревучий грім.
ми всі боролись за місця під сонцем,
але не всі штовхалися при цім.
як би хотілось знати в тому часі,
що це життя як кригу понесе!
щоби разом зі світлом непогасним
іти додому золотим шосе.
кидати чисті погляди зненацька,
з хоробрістю противитись юрбі.
як доброта вважалася за слабкість,
як ти її так виплекав в собі?
іще доросле не набрало змісту,
ще я ніяк слова не доберу.
пекуче сонце прогуло над містом.
Остап загинув в Часовім Яру.

2400
23-10-27 14:19

ЛІ
    ЛІ
        ТИ
коли вони дивляться,
ти худе і русяве, чомусь зависоке дівча.
коли ніхто не дивиться,
ти стаєш навшпиньки і обличчям зливаєшся з місяцем.
коли вони дивляться,
твої туфлі лаковані і нейлонові банти яскраво виблискують.
коли ніхто не дивиться,
ти стаєш хмариною пилу, що здіймається понад дорогою.
коли вони дивляться,
то бачать лиш усмішку, що зменшує очі і лиється, лиється, лиється.
коли ніхто не дивиться,
ти показуєш оскал й котячий язик висуваєш, облизуєш хмари вершкові.
коли ніхто не дивиться,
ти хижацько замахуєш пазурі, ніздрі свої роздуваєш драконячі.
коли вони дивляться,
вони бачать вівтар із донькою, чиєюсь невісткою.
та не бачать вони
як ребром постаєш - праміцною, затятою кісткою. 
та нехай вони дивляться,
колись вони вдавляться.

1700
23-10-02 20:42

навіть не дихає магістраль,
кінь собі ниву оре.
стало повітря немов вуаль -
вже не таке прозоре.
я тут чекаю щоб провести
літню останню бурю.
клумби застигли, як ті торти,
вкриті за ніч глазур'ю.
сонце напилося і лежить
прямо в ногах при вході.
вранці благає, мов, не топчи,
дай перевести подих.
сушені квіти звисають вниз
з балки над головою,
полум'я звечора з'їло хмиз
й скоро зап'є грозою.
серп зачаївся в густій траві
десь у дворі ливарні.
наші смирення такі криві,
наші пручання - марні.
але хай будуть - наївні, злі,
хай вони просто будуть.
я ради цього полюблю гнів
й люди мене осудять.
як озирнутися навкруги -
що іще є в людини?
страх - це лиш пляма від пилюги
десь у кутку світлини.
лиця на фото ніякий час
більше не потривожить.
кашель епохи не візьме вас,
а от мене ще може.
скоро дорогу завіє сніг -
будуть черешні раді.
цвинтар стоїть і росте горіх,
що посадив ще прадід.
я не повірю у те, чому
щастя любило тишу.
голос тремтів би, тому мовчу.
згодом про це напишу.

387
23-09-26 21:54

а є ж якісь предивні незнайомці,
яким не звідати моїх чудес.
ця золота монета їм - палюче сонце.
і зорі - не недопалки з небес.
у них й на мене є погана слава -
я дівчинка зі шрамами Ікара.
ну й що, подумаєш, звичайна справа.
я заслужила,
буде мені кара
за те, що жила
і за те, що пес,
сіренький знайда, вуличний гуляка,
для мене вовк, а не простий собака.
за те, що зву його божественно - Гермес.

1300
23-06-10 19:36

вже краще би "щасливої дороги"

438
23-05-15 20:05

III
я скажу тобі чесно - я жив
і мене не вражає бравада.
ти вважаєш, як щиро любив,
то вже вдруге не здужаєш, правда?
якщо я тебе знаю хоч трохи,
присягаюсь, з узвишшя під небом,
ти подумала: місто змінилось.
і точно всміхнулася з себе.
IV
дивина, що колись ми так прагнули важкості істин.
то було уже майже життя, ще й наповнене змістом.
у такі поцілунки ти хочеш усе побороти.
я чомусь пам'ятаю, що то було в вечір суботи.
ще, на жаль, ті листи, де писались таємні дурниці.
я колись уявляв як ти їх забираєш в столицю.
позмивала вода, наче плесо розлилося садом,
жменька спогадів є, але точно не ціла шухляда.
я зберіг, як умів, - на осонні, між диким похміллям,
крізь ненависні сни, аж поїдені часом і міллю.
тож не треба втирати мені про мерзенність надії.
ну, скажімо, ти здалась. скажімо, ти цьому радієш.
та коли ти проходиш повз мене - спокійно, невинно,
я вітаюся скупо і довго дивлюся у спину,
ти ідеш, балансуєш, одна з танцівниць на канаті,
але скільки пройдеш, поки дим повернеться в кімнату?
крізь фіранки заплигують весни - дурні і безхмарні.
і нехай не мене. і нехай не мине.
та не марно.

1200
23-04-22 14:13