Особистість може бути вкрадено через "зобов'язуючий договір", який людина змушено підписала з опікуючими дорослими, бо була ще дитиною. І це як розумієте не про вибір. В цьому контексті згадується думка, що дитина шукає гарний стосунок від батьків навіть тоді, коли ті спричиняють фізичне або емоційне насилля, а наприклад ігнорування може бути ще більш стресовим, бо там немає контакту взагалі ніякого..Чи траплялось вам бути свідком болісного відчуття від нерозуміння своїх бажань та складнощей робити вибір? неможливості самовиражатися, складати щирі стосунки та довіряти? внутрішнього вимогливого критика, який не дає розслабитись бо від нього багато "треба", а також залежності від перфекціонізму?Це все спричиняє коливання самооцінки бо є планка куди тягнутись, (але чия вона?). Разом з цим нерозуміння свого Я та відповідно - розгубленість щодо своїх бажань, необхідність отримувати позитивну оцінку від оточення, часто відмовляючись від себе і бага-а-ато фантазій щодо того, "а що подумають інші".Нарцисичне розширення - в своїй екстремальній формі проявлялось в тому, що батьки використовували дитину в якості досягача їх особистих цілей які не цікавили перш за все саму дитину. Враховуючи особливості молодшого віку, дитина скоріше обирала виконувати план батьків, особливо якщо дорослі реагували заохоченням у випадках, коли та виконувала закладену дорослими функцію. Це прийняття але за умовами, коли вони виконані...При такому способі виховання формуються стійкі переконання про те, як має бути. Ти маєш бути сильним, гарним хлопчиком. Скромною, красивою, правильною дівчинкою... При цьому побунтувати проти них, і відповідно скласти інші, не вийшло. З цими переконаннями дитина далі зростає і може навіть отримувати від них свої переваги, що додатково підкріплює мотивацію триматися за них. Однак там, де не вистачає гнучкості - відсутня адаптивна, здорова спонтанність. Занадто стійкі переконання формують сприйняття себе і світу. Від цього іде відповідна поведінка, реакції. Як правило, відхилитися ж від них не дає умовний "внутрішній критик", невідповідність ним - переживається важко, а як діяти по іншому - незрозуміло.. Але чи можна бути по справжньому щасливою людиною, не дізнавшись хто ти є, бо в той час, коли було можна досліджувати світ та себе, було треба відігравати роль маленького зайнятого науковця/спортсмена/артиста/відмінника? Чи можна бути щасливою людиною, коли приходиться відмовляти собі ідучі по лінії зазначеній установками, які з самого початку були потрібні іншим?Зазвичай, одним з наслідків нарцисичного ураження є проживання цілей іншої людини, слідування тому "договору". Хибне Я, яке сформувалось в дитинстві для того, щоб відповідати вимогам, сьогодні живе все що в тій, давнюшній реальності, намагаючись відповідати нав'язаним очікуванням вже сьогодні. І нажаль сприймається як реальне Я. Як результат болючими проявами, які часто тісно супроводжують протягом життя, є зустріч з соромом (бо є переконання що на багато чого не заслуговуєш), злістю (як наслідок наступу на особисті межі), смутком (бо є частина яка багато втратила).