Людина мисляча

Про сенс міфу про печеру ПлатонаЦей знаменитий міф, за яким багато хто знає Платона, найяскравіше ілюструє його концепцію про ідеї, яка дала основу для платонізму й загалом обʼєктивного ідеалізму.За платонівським міфом, люди перебувають в приміщенні, подібному до печери. Ці люди з дитинства прикуті ланцюгами (до своєї тілесності), не можуть рухатись, і бачать попереду себе на стіні лише відображення від речей, їхні тіні, але не самі справжні речі. Вони навіть не обирають що бачити, не творять свою реальність, а тільки сприймають, чи радше споживають без питань те, що створює для них хтось інший.Тіні, які бачать вʼязні, навіть не факт що є відображенням реальних речей, наприклад, статуй, якихось живих істот. І кайданники не можу це перевірити, тому сприймають на віру і вважають, що це і є ці речі, тіні яких вони бачать, і звуки яких вони чують. Навіть дають назви цих речам, вважаючи що ними окреслюють саме те, що бачать перед собою, але це ілюзія. Ілюзія істинного знання, ілюзія реального життя.Далі: навіть якби когось з цих вʼязнів звільнили від кайданів (нерозумності, обмеженості), вони б страждали, як страждає будь-яка людина від змін. Але ще частіше в нашому житті не від змін, а їхнього передчуття — відкритись для інших поглядів, вийти за межі своїх звичних переконань та упереджень, намагатись відшукати справжню істину, а не лише підтвердження своїх ілюзій. Зміни болять — болять очі бачити реальні речі, якими вони є, а не їхні тіні. Тому більшість людей обирають продовжувати жити в звичному світі тіней, своїй власній зоні комфорту, аби тільки не відчувати мук світла.Світло в очах після темряви болить, але єдино можливий шлях вийти з ілюзорного світу тіней, — це йти цим шляхом — від підземного до наземного світу попри все, попри будь-який біль й бажання повернутись до того, як було. І хоча Сократ, розповідаючи цей міф вважає, що краще перетерпіти дискомфорт, аби не жити старим життям, в нашому житті видається, що для більшості людей краще обрати щось гірше, але добре знайоме, ніж краще і ще не відоме, бо все нове завжди лякає наш мозок.Саме тому тих, кого б намагались вивести з печери люди, які вже побували в горішньому світі й пізнали вище світло, було б неможливо переконати в необхідності йти тим же шляхом. Шлях до істини (в даному випадку до ідеї добра) — завжди самотній та індивідуальний, ним не можна провести інших, лише самих себе, але кожен має прагнути до цього. Прагнути до виходу зі світу тіней.Саме цей міф про печеру є частиною книги «Держава» Платона, яку ми будемо читати до кінця лютого в моєму філософському клубі.Людина мисляча | #філософія_ЛМ #сенс

Що таке справедливість — і чи можлива вона взагалі? Чи починається вона з законів і держави — чи з внутрішнього устрою самої людини?У новому потоці мого філософського клубу «Людина мисляча» ми будемо читати і роздумувати над «Державою» Платона — одним із фундаментальних текстів західної філософії про справедливість, владу, виховання і людську душу.Це не просто утопія про ідеальний поліс. Це філософський експеримент, у якому Платон через устрій держави намагається побачити устрій людини — її бажання, страхи, розум і відповідальність.📕Книгу можна придбати в паперовому вигляді від видавництва Апріорі — на сайті видавництва або будь-якому іншому чи книгарні офлайн.📖 Про що говоритимемо у цьому потоці клубу:— що Платон розуміє під справедливістю і чому вона стосується не лише політики, а й особистого життя;— як устрій держави віддзеркалює устрій людської душі;— хто такий філософ-правитель і чому знання не дорівнює владі;— міф про печеру як образ нашого мислення, ілюзій і можливості виходу до істини;— у чому небезпека і спокуса ідеалу, коли філософія стає політикою.👥 Кому буде цікаво:— тим, хто хоче мислити про сучасний світ через класичні тексти;— тим, кого цікавлять питання влади, відповідальності, освіти і свободи;— тим, хто шукає у філософії не готові відповіді, а глибші питання до себе і світу.💬 У форматі клубу — розмірене читання протягом 7 тижнів тексту «Держави», філософський діалог у безпечному просторі і обмін вашими особистими роздумами, додаткові матеріали по темі й додатково кіноклуб по фільму «Шоу Трумана», теми з якого резонують з книгою.Тут ми з вами не просто будемо вивчати Платона «правильно», а спробуємо мислити разом із ним — і перевіряти ці думки власним життям.Взяти участь у клубі можна в одному з кількох форматів — детальніше про кожен на слайдах анонсу👆🏻Хто бажає долучитися до цієї надзвичайної філософської подорожі, ставте ➕ в коментарях або одразу пишіть мені в особисті @varvara_bosco 💌Кількість місць обмежена, тож встигніть зайняти своє!

А можна я сьогодні тут просто трішки похизуюсь вам своїм новим робочим місцем?Так люблю тепер цей новий куточок затишку, особливо вдень та в надвечірʼя, коли сонце мʼяко лишає сліди на стінах й речах, тоді все виглядає ще чарівніше. Ці тіні завжди філософськи нагадують мені про тіні Платона, а поле за вікном, яким я постійно милуюсь, ніби дає більший, ширший простір для думки.А поки я трішки випала з каналу, бо життя і справи затягнули, хочу коротко сказати про всі важливі події за цей час:— якраз на цьому новому місці я записала нове, вже друге відео для свого YouTube-каналу, очікуйте його в четвер, 15 січня, о 19 год (тепер цей день та час буде часом регулярних виходів відео). Як одне з перших воно буде присвячено одному з базових філософських питань: що таке філософія та хто такий філософ, але саме з близького мені погляду на філософію як практику, як спосіб буття.— зараз триває можливість взяти участь в моєму філософсько-практичному курсі «Філософія для життя: як відчувати спокій, сенс і радість щодня» з участю в онлайн-зустрічі (мастермайнді) вже в цю суботу, 17 січня, о 12 год — унікальна можливість проговорити, почути й отримати якісь важливі для себе усвідомлення в колі інших людей мислячих, тож приєднуйтесь, буду щиро рада.— вже сьогодні розпочнеться найдовший потік мого філософського клубу «Людина мисляча», який буде присвячено «Державі» Платона — це буде 7 тижнів пірнання в глибину і через спільне обговорення по ходу читання в чатику, і додаткові матеріали, і в фінальній онлайн-зустрічі, і додатково через призму кіно (швидше за все, «Шоу Трумана») по темам, що резонують з темами «Держави». Анонс буде в наступному дописі, але вже запрошую.А ще хочу поділитися з вами, що я зараз активно працюю над створенням свого сайту, де ви зможете в одному зручному місці обрати для себе найбільш цікавий формат з моїх проектів «Людини мислячої» і взяти в ньому/них участь кількома кліками 🧡Так цікаво зараз спостерігати еволюцію в собі і своєму житті на різних рівнях — від свого робочого місця, яке мені ще нещодавно ніби не було потрібно, до сайту, де буде вже далеко не один мій проект як Людини мислячої, хоча все почалось колись лише з цього телеграм-каналу…

Але́тея — це…З давньогрецької ἀλήθεια — правда, істина.Це важливе філософське поняття відкриває істину не просто як логічно правильну, встановлену послідовність. Тут істина — як раптове осяяння прихованого знання, яке відкривається людині інтуїтивно, в одну мить, «тут-і-зараз».До неї, як до даоського Дао, не можна дійти, коли її відкриття стає навʼязливою ідеєю, яку треба здобути. Навпаки, вона (при)відкриває себе в стані вільного потоку життя, в бездіянні, й водночас в миті найбільшої й свідомої присутності в самих собі й в світі. Цю істину не передати словами іншим, кожен має пройти цей шлях самостійно, але саме в діалозі з іншими вона може себе відкрити.Саме тому Сократ шукав алетею, задаючи афінянам свої дивні й незрозумілі їм, хоч і прості питання. Кожен з учасників діалогів Платона про Сократа приходив з якоюсь загальноприйнятою інформацією, а завдяки розмові з Сократом, завжди врешті йшов з власною, відкритою в моменті, істиною, що відкрилась йому одкровенням й осяювала його розуміння певних речей, от як що таке Любов, Добро, Краса, і врешті що таке сама Істина. Такі актуальні нині речі, які кожен з нас має наново віднайти, відкрити.Зелені постмодерністи, як їх називає К.Вілбер в своїй книзі «Трамп і епоха постправди», в своєму «аперспективному божевіллі» світу без істини, змусили повірити що істини немає. Врешті її свою викривлено-індивідуальну, що стала майже універсальною, створили люди на кшталт Трампа. Така істина — фейк, але від того не менш істинна для багатьох людей. Тих, хто готовий радше прийняти зручне-готове, аніж задавати самим собі незручні питання й шукати, шукати на них відповіді — крізь віки у мислителів й прямо зараз в самих себе…Про «Істину, розкриту Часом» Берніні — писала тут.Людина мисляча | #словничок

Біг як філософська практикаСаме таке усвідомлення до мене прийшло вчора на 7/10 км забігу, в якому я брала участь. Я згадала, що біг супроводжував мої найскладніші моменти життя, і зараз також він дає мені величезну опору — в першу чергу, через дисципліну тренувань, які здійснюю через день за будь-яких умов, настрою, погоди. Але є ще кілька причин такої любові до бігу, яку я для себе перевідкрила, і може, це дасть поштовх до вашого (пере)відкриття.Отже, про що для мене біг?— Про власну силу, яку я щоразу по-новому із зачудуванням відкриваю в собі через біг. Так я досліджую межі того, що я думаю що можу — і що виявляється можу насправді. Останнє завжди переважає, ми завжди недооцінюємо самих себе (й переоцінюємо інших).— Про присутність в моменті тут-і-зараз, бо тіло все цілком в процесі бігу, неможливо робити щось інше, окрім того, щоб бігти, і навіть коли здається, що сил вже нема, ноги ніби самі продовжують бігти, руки їм допомагають, весь корпус лине вперед — до бажаної точки Б, і лише все це має значення.— Про творчість в чистому вигляді, бо саме під час бігу до мене приходять найкращі ідеї та рішення, в цьому досвіді внутрішній простір приходить до ладу, думки впорядковуються, нічого зайвого не відволікає. Є лише я, моє дихання і дорога, що належить мені одній, під моїми ногами, які творять свій власний шлях щомиті.— Про самотність, якби дивно це не звучало, бо я не бігаю безлюдними вулицями, та й на забігу було безліч інших людей. Проте саме біг оголює для мене усвідомлення того, що тут хоч кудись біжиш, але не тікаєш від себе, навпаки, лише з собою справжнім і залишається насправді наодинці — в цьому даному мені тілі, в цей час та в цьому просторі, з моєю індивідуальною історією. І так кожен — біжить серед інших, але наодинці з собою, в своєму власному світі, зі своїм болями, страхами, обмеженнями, за якими починається чиста радість й свобода.І тільки через визнання всіх цих речей, біг дає ту найвищу цінність, яку він в собі має — гостре відчуття життя ❤️‍🔥Людина мисляча | #практика

А давайте разом підведемо книжкові підсумки 2025 року?Сьогоднішня книжково-какова субота присвячена саме цьому. У мене в цьому році переважає саме філософська література, а художньої, на жаль, було дуже мало, але згадаю тут все прочитане з посиланнями на свої дописи про ці книги:📔 «Філософія як спосіб життя» П.Адо 📙 «Ерос і Психея» В.Єрмоленка 📙 «Любов і воля» Р.Мея📕 «Тіло кожного. Книга про свободу» О.Ленґ📗 «Дао де цзін» Лао-цзи📘 «Діалоги» Платона («Федон», «Критон», «Апологія Сократа»)📘 збірка «Філософині»📘 «Страх і трепет» Кʼєркеґора 📘 «Джвандзи»📘 «розмови» Гр.Сковороди («Нарцис», «Розмова пʼяти подорожніх», «Алфавіт»)📙 «Сміливість творити» Р.Мея📘 «Усе побачиш, коли пригальмуєш» Г.Суніма📙 «Часосховище» Ґ.Ґосподінова📘 «Сповідь маски» Ю.Місіма📕 «Коханець леді Чаттерлей» Д.Г.Лоуренса📓 «Польові дослідження з українського сексу» О.Забужко📕 «Юдине дерево» А.Дж.КронінаСвідомо не виводжу ніяких рейтингів з прочитаного, бо абсолютно кожна з цих книг була цінна й мала на мене свій маленький-великий вплив, який найкраще відчувається в кожному з дописів по кожній з них.Кому цікаво, мої книжкові підсумки минулого року — тут🙌🏻А тепер розкажіть про свої: що читали, які книги вразили найбільше, які розчарували?

Сьогодні тут мав би допис про фільм, але я поки не встигла подивитись нічого нового, окрім того, що переглядаю зараз другий сезон улюбленого «Твін Пікса» Лінча для кіноклубу «настрій для кіно» Олесі✨І саме Олеся при зустрічі в Римі подарувала мені цю неймовірну книгу про Лінча як митця (дуже недооціненого). Тому сьогоднішній допис — книжково-мистецький. І взагалі постараюсь в 2026 році більше писати в каналі про книги (ну і власне, більше їх читати).Мене вже давно захоплював Лінч як багатогранна людина, яка геніальна у всьому, що він робив — зйомки кіно, написання музики, створення мистецтва в усіх можливих проявах і всіма способами, медитації, і навіть хто знає його погодні огляди, це теж по-своєму геніально — через буденне повертати до сакрального — присутності в собі.Але зараз — про його мистецтво. Сам Лінч наполягав на тому, що він вважає себе перш за все візуальним митцем, і казав, що він сумує за малюванням коли не малює. Тому малював він постійно і всюди — на серветках, коробках з-під сірників, вирваних листках з блокнотів і тд, робив скульптури, лампи, літографії, фотографії, колажі.Відчувається, і стаття з цієї книги — “David Lynch. Someone in my house”, з посиланням на самого Лінча підтверджує, що джерелом натхнення для нього був в першу чергу Френсіс Бекон, на полотнах якого люди розділені, спотворені, кричущі, загублені в світі й самих собі… Те ж саме у Лінча, і деякі з обраних мною його робіт, підтверджують цю фразу з книги:Лінч говорив про «великі, величезні шматки часу», крізь які ми, люди, дрейфуємо, і безглуздо думати, що ми можемо зрозуміти або керувати цією ситуацією; це складна справа, яку найкраще вирішувати в абстракціях фарби. Мабуть, всі ці «страшні» люди в творчості Бекона й Лінча мали б викликати жах, але для мене вони виражають те, що в усіх нас є, але що ми не готові чи не здатні вийняти на поверхню в самих собі серед буденних днів…Людина мисляча | #мистецтво_ЛМ #книжкове

Ісус Христос — як «Нове Буття» для кожного з насСаме таку роль в Ісусі Христі вбачав німецько-американський протестантський філософ і теолог Пауль Тілліх. В собі самому цей мислитель поєднував філософію і теологію, адже вважав, що саме через філософію людина задає екзистенційні питання, але більш повні й глибші відповіді, на його думку, здатна дати саме теологія (власне, це і називається його головним методом — кореляції).За традицією екзистенціалізму, Тілліх бачить людину самотньою, «розірваною», відчуженою, але такою, що природно прагне до Бога як до джерела єдності й цілісності. І саме через Христа як Нове Буття, людина здатна здолати свій розкол та відчуження, спричинені гріхом. В Ньому — відповідь на всі екзистенційні питання, в ньому і Ісус — як реальна людина, родом з Назарету, і в ньому символ Христос — як носій нового еону, нової реальності, на яку не лише вказує, але Сам є нею.Таким чином, Христос за Тілліхом є не лише Спасителем від гріха, тобто стану відчуженості, який людина гостро переживала і в часи Другої світової війни, в контексті якої мислив Тілліх, і сьогодні не менш гостро, але й є джерелом оновленого, повноцінного буття, що повертає людину до її істинної суті, до її цілісності.Саме таким мені цьогоріч відчувається Різдво — не просто релігійним святом, яке особисто я не святкую, а днем дива, коли людина в своїй щирій вірі здатна здолати власну найбільшу внутрішню прірву й відчути єдність з чимось більшим за себе, відчути в собі оновлення й нарешті рухатись вперед до Світла…З Різдвом всіх, хто святкує!Людина мисляча | #філософія_ЛМ

Що означає жити у світі, де факти більше не об’єднують людей? Чи можливо довіряти реальності, якщо кожен має «свою правду»? І що робити суспільству, коли спільний горизонт істини розпадається?У новому потоці філософського клубу читаємо і розмірковуємо над книгою Кена Вілбера «Трамп і епоха постправди» — одним із найпроникливіших текстів про сучасну кризу довіри, поляризацію і втрату спільної реальності.Вілбер аналізує феномен постправди через призму інтегральної теорії — моделі, яка намагається поєднати психологічний, культурний і соціальний виміри. Це не книга про політику як таку; це книга про те, чому суспільства розколюються і чому старі цінності перестають працювати.📕Придбати книгу можна в паперовому вигляді у видавництві Terra Incognita.📖 Про що говоритимемо у цьому потоці:— як постправда руйнує спільну картину світу;— чому емоції, страх і ідентичність сьогодні важливіші за факти;— що стоїть за підтримкою популізму й радикальних фігур;— чи можливе відновлення спільного горизонту істини;— що означає «інтегральне мислення» і чому Вілбер бачить у ньому шанс на нову цілісність.Також звернемося до ширшого контексту: інформаційні бульбашки, криза ліберального проєкту, розпад солідарності, втома від прогресу і пошук нових форм спільності.📆 Дата фінального онлайн-обговорення: на ваш вибір — в четвер, 8 січня, з 18 до 21 год або субота, 10 січня, з 12 до 15 год.🎬 Бонус: 9 січня (пʼятниця) о 19 год додатково проведу кіноклуб з обговоренням документального фільму «The Social Dilemma» («Соціальна дилема») — про алгоритми, маніпуляцію увагою і виробництво альтернативних реальностей.👥 Кому буде цікавий цей потік клубу:— тим, хто відчуває інформаційне перевантаження та невпевненість у «що є правдою»;— тим, хто цікавиться сучасною філософією, медіа, суспільними трансформаціями;— тим, хто хоче зрозуміти глибше природу поляризації і втрати довіри;— тим, хто шукає інтелектуальну рамку для розуміння епохи, у якій живемо.Запрошую до розмови — непростої, але потрібної. Хто готовий, ставте ➕ в коментарях або пишіть мені в особисті @varvara_bosco 💌Будемо занурюватися в питання реальності, істини і того, чи можливий шлях до нової цілісності — разом 🙌🏻

А давайте сьогодні поговоримо за чашечкою кави?☕️ Напередодні завершення року, пропоную таку тему сьогоднішньої Q&A суботи: що стало вашим найбільшим відкриттям цього року? У собі, в філософії, серед людей, книг, країн, смаків,… — у будь-чому, чим вам запамʼятається цей 2025 рік?Традиційно, почну з себе, і зафіксую кілька своїх відкриттів:— щодо себе зрозуміла, що в моменти, коли я забувала про власне его («як виглядаю», «що думають про це інші», «це не про мене», «я ще недостатньо…» і тд), я приймала свої найкращі рішення, відчувала найбільшу повноту життя, і себе — собою справжньою;— в філософії одним з найбільших перевідкриттів для мене був Кʼєркеґор з його «стрибком віри» (з книги «Страх і трепет»), що дало переосмислення віри не як чогось, що знаходиться мало не на найнижчій сходинці в ієрархії знань, а те найвище, що проходить сумнів, на ньому не зупиняється, а потребує всієї нашої віддачі, навіть відмови від найціннішого заради неї;— щодо людей як ніколи гостро зрозуміла, що чим далі йдеш своїм шляхом, тим вужчим і самотнішим він стає (і це нормально), бо все менше людей готові витримати і наростання цієї різниці в розвитку, і все меншій кількості це стає зрозумілим, бо з чогось загальнозрозумілого, індивідуальний шлях кожної людини, стає все більш її особливим, і цим незрозумілим для більшості;— певно найважливішою книгою цього року для мене стала «Ерос і Психея» В.Єрмоленка, яка не лише відкрила для мене красу маятника культури, яка постійно коливається між повнотою й нестачею, між однією крайністю та іншою, але й створила ментальну карту звʼязку української культури з європейським контекстом, дала нову оптику того, як нас бачив світ (спойлер: як дикий пустельний схід) — ця книга точно must read для кожного;— і саме завдяки книзі «Ерос і Психея» сталась моя неймовірна подорож до Риму, де я не тільки відкрила наживо безліч шедеврів, але й відкрила ще більше саму себе, відчула повноту життя і кожного його моменту, який є піщинкою в океані Часу, але від того, ще більш цінний;— серед смаків, окрім великої любові до італійської їжі, я відкрила, що дуже люблю все, що повʼязано зі смаком шоколаду — терпкого, з цедрою, і кава — мій улюблений спосіб знову повертатись до цього смаку…а ще, до присутності в моменті. В цьому мені допомагає найсмачніша кава від 25 Coffee Roasters.І тільки погляньте, які святкові бокси вони зробили на новорічні свята — ідеальний подарунок або для себе, або для близьких вам людей. А за моїм промокодом philokava на ваші замовлення діє знижка -15% — щоб і ви відкрили для себе свій улюблений смак✨А тепер цікаво дізнатись про ваші відкриття цього року! Хто готовий поділитися кількома своїми?