Людина мисляча

Роздуми про правдуЦе правда: люди злі, світ несправедливий, життя не має сенсу.Але однаково правда і те, що люди добрі самі по собі від народження, в світі діє справедливість (принаймні закон карми), а сенс в житті кожен знаходить свій сам.Наше мислення так влаштоване, що нам постійно хочеться обрати лише якусь одну правду, закривши очі на іншу. Або — або. Нам важко прийняти, що ми самі є серцевиною безлічі антиномій. Серед них і те, що ми водночас безсмертні (можемо стати через дітей, творчість, памʼять інших людей), і природньо, що смертні — того вимагає наш тілесний аспект. Ми самотні — кожен замкнений сам на собі, своєму субʼєктивному світі, і в той самий час, через любов ми здатні досягти глибин сутності іншої, поряд з нами, людини. Ми «раби Божі», і ми вільні душі. Ми з матерії, і ми з духу. Все це чисті відтінки правди, між якими ще безліч напівтонів.Всі ці вічні питання тягнуться з того самого часу, щойно людина осмислила саму себе як окремість. В ній колись вперше зронилось питання «а хто я?», «а що це?». Розум був вільний шукати й не зупинятись на жодній стороні, тепер же він хоче чітких відповідей. Ми покоління готових відповідей в один клік — відповідей на незадані, а часом й на неіснуючі питання.Нестерпно визнати, що світ такий порожній за межами нашої голови, і те не у кожного там наведено лад. Скільки хибних суджень, чужих слів, стереотипів… Так сильно хочеться взяти у ліву руку чорну, а в праву білу (з білою особливо хочеться бути правими, тобто у всьому завше мати рацію), і пофарбувати все ним навкруги. Визначити одну людину як білу, іншу як чорну — і мова, звісно, не про расову приналежність.Я можу зрозуміти кожну людину, я сама така: тривожна, від чого так прагну якомога швидше й чіткіше означити межі визнаного мною світу і його правил, характеристик, можливостей… Та все одно щоразу нагадую собі, що світ — це щось ширше, ніж здатна осягнути моя голова, інші люди — щось глибше, ніж здатне відчути моє серце, а такі речі як добро і зло, справедливість та її відсутність — речі, що ніколи не стануть такими чіткими як «потрібно» (з цього радше починаються політичні диктатури чи релігійні догмати). Тож доводиться щоразу втрачати своє розуміння й відшукувати його знову і знову — з самої своєї серцевини. Тільки шляхом правди з собою можна бути чесними з іншими.#роздуми

Опівнічні короткі роздуми про світ і нас в ньомуНаш світ нині — арифметичне середнє між «Чорним дзеркалом» від Netflix і «Білим шумом» Д.Делілло. Абсурд, постіронія, антиутопія. З одного боку, ми стали центром — для маркетологічних досліджень та політичних гіпотез, головною мішенню всіх земних насолод. З іншого — все більше рухаємось від центру буття (свого справжнього, екзистенційного) до ніщо (не сартрівського, нашого власного ніщо як свідомості, вразливої до будь-яких як усвідомлень, так і маніпуляцій).Це світ чорно-білих контрастів, ще більш разючих, аніж в часи рабовласництва. З дитинства багатьом казали: «геей, відкрий очі ширше — світ відкритий», тепер же він звузився до екрану смартфона, тепер кожен — самотній острів, який свідомо обирає цей шлях як щасливий. Свобода стала не можливістю обирати, а тим, що обрали за нас й подали як напівфабрикат. Надто мало часу на рішення, надто багато рішень щодня. Чарівна пласка коробочка в кишені кожного, і те, що в ній міститься на програмному рівні, вирішує майже все.Не вирішується тільки найскладніше — те, що на поверхні щодня, але хто візьметься пірнати до айсберга під поверхню, а там: «хто така людина?», «що для неї насправді важливо?», «у чому взагалі сенс?». Там Атлантида суцільних парадоксів. Ми частина природи, і водночас ми її вороги. Ми кажемо, що життя — найвища цінність, й водночас проживаємо його так, ніби попереду ще не одне. Ми шукали сенси на землі, під землею, у воді, в небі і вище неба, але все одно щоразу натикались на нездоланну межу — «потойбічне життя» (та і чи то життя, де проходить його кордон?).Жити — здається чимось таким базовим, і від того банальним, що вже й забули про те, яке це диво. «Жити» означає сукупність дієслів «любити», «відчувати», «мислити», «творити», «мріяти», і врешті, «бути» — як позитивний факт присутності у цьому тілі, в цьому місці, у цей час, зі своєю власною історією, яка пишеться щомиті, і вплітається у всесвітню павутину загальної історії. Лише один маленький штрих, що як помах крила метелика, здатний зцілити чи зруйнувати вщент.#роздуми

Якщо ніхто мене не питає, я знаю, що таке щастя; якщо б я захотіла пояснити тому, хто питає — ні, не знаю*. Не знаю напевно, але хотіла б спробувати визначити чим воно є на мою думку та в ході розмови дізнатись про це думку справжнього стоїка.Разом з СТОЇК вже завтра, 5 квітня, о 12 год ми проведемо спільний прямий ефір на тему «Що таке щастя, як досягти, чи можливе воно в війну»🤔Поділимось своїми роздумами на цю тему, а також філософів-стоїків, зокрема будемо посилатись на текст Сенеки «Про щасливе життя».📝 важливо:Тривалість ефіру 1-1,5 годУчасть безкоштовнаЗапис будеЕфір відбудеться в самому каналі СТОЇК, я буду брати участь в ньому як запрошена гостя, а запис опісля буде в обох наших каналах 🙌🏻Приєднуйтесь до ефіру, аби порефлексувати, і можливо, переосмислити для себе тему щастя та шляхи його досягнення навіть в умовах війни. Будемо всім раді!А поки підписуйтесь на канал СТОЇК, аби не пропустити сповіщення про початок ефіру 😉*так висловлювався про час Аврелій Августин в своїй «Сповіді», я ж замінила його в цитаті на щастя

З собою у квітень я беру дві книги — збірку «Філософині» для філософського клубу і роман «Польові дослідження українського сексу» О.Забужко для (поки останнього потоку) свого книжкового клубу.📘 «Філософині» читаються досить легко (і підійдуть навіть для філософськи не підготовлених читачів). Мені подобається, що завдяки цій одній книзі можна познайомитись одразу з 6 філософинями, тим самим розширивши трійцю єдино відомих всім Діотіма-Бовуар-Арендт. А ще подобається, що тексти кожної з філософинь супроводжуються їхніми біографіями, коментарями та спеціальними позначками, наприклад, про сексизм, насилля чи подібне.📓 «Польові дослідження українського сексу» тільки скоро почну читати, але вже знаю, що ця книга вважається не просто сучасною класикою, а культовою книгою. І вона одна з тих, яку найчастіше згадують в топі українських книг. Нещодавно мене попросили поділитись для одного медіа власним топом (можна почитати ось тут), то в цій статті книга Забужко також згадується першою.Тож щиро запрошую вас приєднуватись до одного або одразу обох моїх квітневих клубів (вони проходять в онлайн форматі). Для цього пишіть мені @varvara_boscoА що ви зараз читаєте? Давно не питала, діліться, цікаво!

Розвиток себе — це не Архітектура, а Археологія Тепер ці слова надовго засіли в моїй голові після цього прекрасного відео — першого на ютуб-каналі Паша Вржещ (креативного директора агенції Banda Agency), яке я і вам раджу до перегляду. Наразі ж ділюсь головними думками з нього:Змінити фокус: не вдосконалення себе, а пізнання себе (привіт від Сократа).Надихатись археологами: вони не будують, а розкопують. Адже найважливіше в житті ми не можемо створити (талант, любляче серце, і тд), до цього можна лише наблизитись. Археолог завжди знаходить неочікувані речі.Важливо усвідомити, що нас вчили ті, хто жити не вміють. Навколо постійно лунало «тобі не дано», так «не-даність» переходила з рук в руки. Батькам, вчителям було не особливо цікаво розвивати нашу унікальність, робили нас корисними, врешті це призвело багатьох до розгубленості. Ця розгубленість про те, що зовнішній світ не може відповісти на внутрішні питання. Ми не знаємо які ми — будуємо свої замки з чужих креслень, а треба спочатку себе дослідити.Археолог ні за чим не женеться, йому все цікаво, цікава історія. Цікавість до себе й самоцінність не здобуваються, вони відкриваються — через глибокий контакт і прийняття себе.Отже, пізнання себе — це коли розвертаємось самі до себе, перестаємо шукати в зовнішньому світі важливі для нас речі, а знаходимо в собі те, що не треба покращувати.Повне відео зі всіма сенсами можна послухати тут, раджу 🙌🏻А ще на каналі вже зʼявились відео на тему «Як перестати хвилюватись, що люди подумають» і «Створюйте для тих, кому сподобається».#знахідка #сенс [Людина мисляча | підписатись]

Роздуми про ентропію Наш світ розпадається на шматки, розсипається на міріади дрібних уламків. Так було завжди, і так відбувається зараз.Все прагне до хаосу, руйнації, розпаду, розділення, смерті. Світ в усій його всеохопності повертається до свого природного вихідного стану хаосу. Хаос — вічний супротивник Космосу — гармонії, порядку, упорядкованості. І в той же час, в давньогрецькій космології, власне, Космос виник з Хаосу. Вічний колообіг уробороса — змія, що кусає сам себе за хвіст. Руйнування, щоб народити новий порядок, який буде знову зруйновано в свій час. Так проявляє себе сам час, в якому водночас втілена ціла вічність і одна неповторна мить.Наше життя, втілене в часі та матерії, підпорядковане в усьому цьому верховному закону ентропії. Метал вкривається іржею, одяг плямами, посуд тріщинами, людський організм наповнюється злоякісними клітинами. Все нове — це лише тонка риска на стрілі часу, початок зворотнього відліку, що веде все до свого логічного звершення, а згодом й завершення. В кожному немовляті — вже потенційний дорослий, в зимовій землі — весняні квіти, все це — також прояви ентропії, але ті, які ми визнаємо, бо вони ведуть до вершини життя.Найбільше нас відштовхує і лякає те, що веде «по той бік», «донизу». Дитинство, яке так швидко хочеться перерости, минає, молодість теж, і навіть любов. Людські стосунки мають свій початок в зустрічі й кінець у повідомленні без відповіді, квитку в один бік, тиші на іншому кінці телефону. Мов два космічних тіла, що перетнулися серед безлічі випадковостей на якусь мить, аби потім відштовхуватись один від одного й розминутись. Врешті кожен все одно залишається сам на сам — з собою та цим дивним нам світом.Інше імʼя хаосу — абсурд. Як писав А.Камю, людина така істота, що потребує й шукає сенсу, в той час як світ сам по собі порожній, безсенсовний. Ця напруга між потребою й відсутністю і створює відчуття, яке цей філософ назвав абсурдом. Тому кожна людина потребує створювати свій власний сенс й ним утверджувати саму себе, своє буття, створювати свій порядок з нічого, завчасно знаючи і приймаючи правила гри — його буде зруйновано, він зникне разом з людиною. І все для того, щоб дати дорогу іншим творити свої сенси, коли настане їхній час.Мабуть, саме тому існує вічна боротьба поколінь, батьків-дітей, філософських концепцій, мистецьких течій і взагалі всього, що виникає у протилежність до вже існуючого. Всі, хто колись були лібералами, стали консерваторами. Все, що було колись бунтом, стало конформізмом. Мужні мудреці ті, хто стоять на лезі змін, хто утверджує свій тимчасовий порядок супроти вічного хаосу. Може, це й дурість з перспективу часу — віддавати власне життя за ідеали свого порядку. Та хіба цей світ рухався б далі, як би не такі відчайдухи?..#роздуми[Людина мисляча | підписатись]

Світ складається з протилежностей — так вважав давньогрецький філософ Геракліт, і це ж чудово ілюструє найскандальніший роман ХХ століття «Коханець леді Чаттерлей» Д.Г.ЛоуренсаЖіноче — чоловіче, любов платонічна — любов тілесна, аристократ — простолюдин, творчість — техніка, природність — механічність, і врешті, навіть сам жанр бореться поміж філософією та белетристикою, що створює певну динаміку, чи як сказав би В.Єрмоленко, напругу між високим й низьким.Та головною темою цього роману для мене є не лише тілесна любов, по якій впізнають та найбільше судять цей роман, а любов як така. Стосунки Чаттерлеїв починаються з любові інтелектуальної — «сама розмова мала першочергове значення: пристрасний обмін словами», він був вищий за будь-яку плотську любов, яка стала ніби зайвою. Врешті саме її нестача, як органічної частини взаємин між чоловіком та жінкою, згодом стане тригером до прагнення любові чуттєвої, в якій «голова буде відсутня». Навпаки, Конні, вона ж леді Чаттерлей, згодом каже: «чуттєвість потрібна навіть для того, щоб чистити розум і прискорювати його діяльність».«Коханець леді Чаттерлей» невипадково винесений в саму назву книги. Вона — шляхетна леді, він — єгер, «лише коханець», але саме на цьому контрасті їхніх походжень він стає для неї відкривачем нової terra incognita — природної, чуттєвої, на межі з тваринною, любові. Вона дає їй свободу — танцювати під дощем (моя улюблена сцена і в книзі, і в екранізації), розпоряджатись своїм вільним часом, своїм тілом, взагалі обирати з ким кохатись і як жити своє життя.І все було б добре (і можливо, буде за межами останньої сторінки роману), як би ця пристрасна любов між леді та її коханцем змогла б пробити скляний ковпак між нею і ним, та навіть між їхніми душами та їхніми тілами, статевим органам яких вони відсторонено дають імена. Навіть крізь стогони любовної втіхи, монотонно, як індустріальні звуки, що слугують в романі тлом, звучить самотність та відчуження. Два тіла, ненадовго обʼєднані в пристрасті, знову як атоми розпадаються нарізно кожен в свій окремий світ. Винна в цьому індустріалізація й механізація світу чи самі люди — питання залишається відкритим до роздумів.Для мене ж цей роман не сприймається як позачасовий, адже деякі з поглядів того часу видаються неактуальними (про секс, жінок, класову нерівність), але дух свого часу (Англії після Першої світової війни та революційних ідей З.Фройда) — він вдало передає.⭐️4/5📌теми: любов, секс, природа, відчуженість, індустріалізаціяВдячна за цю книгу Видавництву Старого Лева, а за неймовірні ілюстрації студії Аґрафка — вони дуже влучно доповнюють роман ❤️‍🔥#книжкове [Людина мисляча | підписатись]

Філософія — це виключно чоловіча справа, чи в ній є місце і жінкам? Історія своїм прикладом стверджує перше, проте, на щастя, сучасність потребує відкривати й чути жіночі голоси також.Одразу 6 самобутніх філософинь звучать в унікальній збірці «Філософині» від видавництва «Печера Платона» — це антологія філософських текстів авторства видатних жінок XVII–XIX століть, уперше опублікованих українською мовою. Саме їй буде присвячено новий потік мого філософського клубу «Людина мисляча».Завдяки цій збірці ви не лише відкриєте для себе одразу 6 філософинь (Сожурне Трус, Гарієт Тейлор-Міл, Гарієт Мартіно, Франсіс Павер Коб, Марґарет Кавендіш, Мері Шеперд), але й пізнаєте безліч тем від прав людини до метафізики. Тому запрошую вас до спільного читання та обговорення «Філософинь».Протягом березня та частини квітня ми будемо читати (кожен самостійно) і паралельно обговорювати в групі клубу (за бажанням), а в квітні зустрінемось невеликою і затишною групою, щоб обговорити текст разом на основі спеціально підготовлених мною цікавих питань та міні-лекції по темі.Фінальна онлайн зустріч-обговорення відбудеться на ваш вибір у вихідний або будній день:✨четвер, 17 квітня, з 18 до 21 год (з перервою 10-15 хвилин посередині);✨субота, 19 квітня, з 18 до 21 год (з перервою 10-15 хвилин посередині).Вартість участі в 3-х годинній зустрічі — 500 грн (оплата на мій ФОП). У неї входить участь в жвавих онлайн-обговореннях в колі однодумців, доступ до телеграм-групи клубу щоб ділитись враженнями від тексту по ходу читання, отримання запису зустрічі та презентації по ній, а також моя міні-лекція по темі на початку зустрічі.Клуб веду я, Варвара Лозко — філософиня за освітою. А стати частиною клубу може будь-хто з вас, незалежно від освіти та сфери діяльності, але кому цікаво мислити й шукати відповіді на різноманітні філософські питання.Кількість місць обмежена і частина з них вже зайнята постійними учасниками клубу (їхні відгуки про участь — тут), тож поспішайте зайняти своє!Щоб приєднатись до клубу, ставте «➕» в коментарях під цим дописом або пишіть напряму мені @varvara_bosco 💌*в дописі використана картина “Reading” Berthe Morisot, 1873

Про фільм «Малена» (2000) Напередодні Міжнародного дня боротьби за права жінок ділюсь з вами одним зі своїх улюблених фільмів про сильну жінку — Малену.Жінку, яку наскільки жадали чоловіки, настільки ненавиділи інші жінки. Вона опинилась між двох вогнів — хіті та мізогінії, ставши яблуком розбрату для цілого містечка. І не тому, що вона вчинила якісь аморальні дії, ще до суда вона була засуджена людським натовпом — сірим, байдужим, і водночас жорстоким.Засуджена за красу, молодість, свою справжність. Як в міфі Платона про печеру люди не здатні були дивитись на речі самі по собі, лише на їхні тіні, відображені на стіні, так і жителі цього забутого Богом містечка були не здатні сприймати красу Малени. Вона викривала в них їхню потворність, з якою вони відчували себе собою — скільки задоволення від пліток, наклепів, облудних та лицемірних поглядів на неї.Апогеєм людської жорсткості, яка не знає ані міри, ані відповідальності, стає сцена публічного побиття Малени. І хоча це був напад кількох жінок, але це був гріх кожного і з тих, хто брав в цьому участь, і тих, хто не брав, будучи мовчазними і жорстокими спостерігачами. Людське зло ніби тим більше отримує легітимізації, чим більше цих пасивних спостерігачів.Сила ж Малени не лише в тому, що вона не зламалась, коли її ламали. Вона знала собі ціну, своїй вірності, своїй любові. Її сила проявляє себе і у тому, що Махатма Ганді назвав «ненасильницьким спротивом», у неї ж це гордо піднята голова, що здіймається вище безликого натовпу, але яка залишається в контакті з власною реальністю, хоч і подекуди жорстокою.Показовим є те, наскільки іншу маску одягає цей безликий натовп, коли поруч з головною героїнею зʼявляється її чоловік, і коли вона втрачає свою головну зброю — молодість та красу. Вона стає ніби «своєю», але водночас відчувається, наскільки внутрішньо все одно пролягає прірва між нею і ними всіма. Бо навіть втративши красу ззовні, вона зберегла її всередині себе, незнищенну.Натовпу байдуже, чи це мудрець, як Сократ, готовий відстояти свою правду ціною життя, чи це жінка, яка вміє і береже свою вірність попри все. Будь-яка інакшість має бути знищена. Захоплює те, як лише 12-річний головний герой попри свої сексуальні фантазії, властиві його віку, єдиний бачить і сприймає Малену чистою в своїй красі. Чистою від упереджень, злоби, брудної хіті, властивої самим поглядам самців цього обмеженого містечка. Бо як сказав адвокат на суді, її злочин був лише в її вроді.#кіно_ЛМ [Людина мисляча | підписатись]

В новій квартирі одне з моїх місць сили й натхнення — книжкова полиця, особливо частина з книгами улюбленого видавництва «Апріорі», яких стає все більше й більше ❤️Маю кілька новин, повʼязаних з ними, якими хочу поділитись і з вами:1️⃣якраз сьогодні у них зʼявилась в продажі вперше видана українською книга датського філософа С.Кʼєркеґора «Страх і трепет», раджу звернути на неї увагу, особливо якщо вам близький екзистенціалізм, а я незабаром ще детальніше про неї розкажу;2️⃣незабаром друком вийде нова книга Ролло Мея (памʼятаєте, я писала на каналі про його «Сміливість творити»?), і крім того, що ця книга сама по собі дуже особлива в темах, які в ній підіймаються, я пишаюсь тим, що маю причетність до її українського варіанту, згодом все розкажу;3️⃣ «Апріорі» бере участь у конкурсі культурно-мистецьких проєктів, спрямованих на випуск книжкової продукції від Українського інституту книги, і тому дуже важливо підтримати їхні видання: 21-001, 21-002, 21-003, 21-004, 21-005, 21-006, 28-001, 28-002, 28-003, 28-004, 28-005.Прошу вас проголосувати за вподобану книгу шляхом заповнення цієї анкети (голосувати можна до 7 березня, 17:00). Разом з видавництвом дякуємо всім, хто це зробить!А ще маю думку розіграти для вас якусь філософську або художню книгу «Апріорі», може маєте побажання яку саме хотіли б?