Ким є людина людині й сама собі? [архівні роздуми]«Людина людині вовк» — писав давньоримський письменник Плавт. «Людина є священною для людини» — вважав давньоримський філософ-стоїк Сенека. Моя ж правда криється десь посередині цих двох тверджень.Саме з них і утворюється контраст життя, в якому водночас співіснують протилежні категорії естетики, моралі і самого буття — прекрасне й жахливе, благородне й нице. Вони існують не абстрактно чи обʼєктивно в цьому світі — він нейтральний. Ці контрасти задає людина своїми думками та діями. І верховний головнокомандувач, і верховний суддя, і верховний жрець — всі суть одного, роду людського.Часом мені так нестерпно бути людиною, бо відчуваю весь тягар, який лежить на мені із-за того, що я є нею. Щодня мені доводиться боротись із самою собою — своїми недоліками, страхами, слабкостями, натомість сіяти зерна мудрості, любові, мужності без певності, що вони проростуть й дадуть плоди. І ця боротьба й зростання не відбуваються осторонь світу, а в самій гущі буття-серед-людей.Мене завжди зачаровувала людина — і та, що осторонь, і та, що поруч, і та, що навпроти у дзеркалах. Мені так кортіло розгадати суть людської творчості, тілесності, таємничості, уникаючи усіх темних закутків та гострих кутів. Тепер розумію, що вся повнота, що доступна одній людині в іншій, можлива лише за умови прийняття всіх відтінків нутра. Де є світло — є темрява, аби окреслити межі одного та іншого й вказати шлях, що завше пролягає між тим і тим.І це життя вартує того, аби його жити, допоки є в світі людей любов, дружба, творчість — у всіх їх відтінках і сенсах, навіть якщо в той самий час існує ненависть, смерть, занепад. Бо немає раю на цій землі, або просто людина така, що його не приймає, а віддає себе на поталу контрастів і протилежностей.#роздуми