Глухів.City

🕊 Пішла у ЗСУ після загибелі друга: 18-річна Анастасія з Глухова вирішила стати до лав Збройних Сил України, щоб захищати рідну землю. Дівчина ухвалила це рішення після того, як минулого року на війні загинув її близький друг, який служив у Нацгвардії. Про історію юної захисниці розповіли в 101-й окремій бригаді Територіальної оборони Закарпаття.До служби у війську Анастасія навчалася на кондитера та працювала в одному із закладів харчування. За її словами, близькі та друзі відреагували на її рішення спокійно. «Я завжди була дуже активною, всі знають про мій бойовий характер. Тому ніхто сильно не здивувався», — ділиться дівчина. Анастасія через інтернет знайшла контакти служби рекрутингу і повідомила про своє бажання підписати контракт, оскільки там уже служать її знайомі. Вони розповідали про дружню атмосферу та міцну підтримку всередині колективу, що й стало вирішальним фактором.Зараз військова вирушає до навчального центру, де пройде курс базової військової підготовки, а після цього — додаткову адаптацію в бригаді. Надалі Анастасія планує опанувати спеціальність пілота БпЛА: «Переконана, що саме у складі екіпажу БпЛА я зможу бути ефективною і внести свій вклад у захист рідної землі від ворога!»🙂 підписатися

🕯 Півтора року вважався зниклим безвісти: на Курщині загинув прикордонник-кінолог із Глухова Віталій Мороз. Лише нещодавно, після тривалих ДНК-експертиз, загибель воїна підтвердили офіційно, повідомили на сторінці міськради. Віталій Мороз народився 25 листопада 1981 року в селищі Вороніж Шосткинського району. Там він закінчив школу, після чого здобув спеціальність техніка-механіка у Шосткинському фаховому коледжі імені Івана Кожедуба. Відслуживши строкову службу, повернувся до рідного краю та працював на Воронізькому цукровому заводі. У 2007 році чоловік одружився, і разом із дружиною Валентиною вони переїхали на постійне проживання до Глухова, де Віталій тривалий час успішно працював у будівельній сфері.Своє покликання захищати кордони держави він знайшов у 2009 році, розпочавши службу в лавах ДПСУ. З 2014 року Віталій виконував обов'язки кінолога-прикордонника. Повномасштабне вторгнення майстер-сержант зустрів на передових позиціях Луганщини. Далі були важкі бої за Чернігівську область, а з серпня 2024 року — участь у воєнній операції на території Курщини. Там, ризикуючи життям, Віталій переплив річку під вогнем, аби евакуювати пораненого побратима. За цей винятковий героїзм воїн був удостоєний державної нагороди — ордена «За мужність» ІІІ ступеня.З 9 грудня 2024 року підрозділ Віталія протягом десяти діб під запеклими обстрілами утримував визначені рубежі в районі населеного пункту Миколаєво-Дар'їно. Майстер-сержант Віталій Мороз загинув 19 грудня 2024 року під час проведення планової ротації в епіцентрі найближчих боїв. У полеглого оборонця залишилися мати, дружина, донька та сестра.Редакція висловлює щирі співчуття рідним та близьким Героя!🙂 підписатися

🕯️ У Глухові попрощалися з 24-річним воїном Максимом Добровольським. Захисник помер у шпиталі від важких поранень, отриманих під час бойового завдання на Харківському напрямку. В останню путь його провели біля Трьох-Анастасіївської церкви, повідомляють на сторінці міськради. Максим народився 13 жовтня 2001 року. Із раннього дитинства жив у Глухові, який став для нього рідною домівкою. Тут він навчався у школі №1, згодом закінчив професійно-педагогічний коледж ГНПУ імені Олександра Довженка. У серпні 2021 року підписав контракт зі Збройними Силами України.За час служби воїн захищав Україну на Чернігівському, Донецькому, Запорізькому та Харківському напрямках. За мужність і сумлінне виконання бойових завдань був нагороджений нагрудним знаком «Золотий хрест», відзнакою «За оборону Чернігова», медаллю «Єдність перемагає» та іншими відзнаками.Рідні, друзі та побратими згадують Максима як добру, щиру й надійну людину. Навіть на передовій він знаходив сили піклуватися про покинутих тварин, рятував їх із небезпечних місць та передавав волонтерам. Попри всі випробування, мріяв про мирне життя, власну родину та щасливе майбутнє.Сьогодні Глухів віддав останню шану своєму Захиснику. Провести Максима Добровольського в останню путь прийшли рідні, друзі, побратими, жителі громади та всі, хто хотів подякувати йому за відданість Україні.Світла пам’ять Герою. Щирі співчуття рідним і близьким!📱 підписатися

💔 Їхали вітати невістку з Днем народження: три роки тому російська ДРГ розстріляла матір та сина з Шалигинської громади.3 липня 2023 року трагічно загинули 44-річна Тамара Давидова та її 22-річний син Сергій. Ворожа диверсійно-розвідувальна група, яка намагалася прорватися через кордон, розстріляла їх на шляху між селами Ходине та Шалигине. Того ранку Тамара Миколаївна зателефонувала невістці Дар’ї, привітала її з днем народження та сказала, що вони з Сергієм уже виїжджають у гості. Відстань між селами — всього кілька кілометрів. «Ми з чоловіком Романом вийшли на вулицю, щоби їх зустріти. Але їх усе не було. Чоловік попросив зателефонувати мамі, проте слухавку ніхто не брав. Тоді ще захворів наш малюк, тож ми вирішили швиденько, поки їх немає, з'їздити до педіатра. У лікарні, очікуючи на прийом, весь час телефонували Тамарі Миколаївні і Сергію. А потім Роман дізнався, що маму і брата вбили», — згадує Дар’я Давидова у коментарі Меморіалу. Тамара Давидова була родом із села Ходине, займалася домашнім господарством. За словами невістки, вона мала надзвичайно добру душу.«Це була така людина, якої я раніше не зустрічала. У нас були дуже добрі стосунки. Тамара Миколаївна любила свого онука, всім допомагала. Співала, виступала у місцевому клубі. Дуже любила готувати». Сергій Давидов також народився у Ходиному. У 2019 році він закінчив Глухівське професійне училище, де здобув фах зварювальника. Певний час працював на будівництві у Києві, а з початком повномасштабного вторгнення повернувся додому, аби допомагати матері по господарству. «Сергій був дуже добрим. Мав багато друзів. Полюбляв риболовлю», — додала Дар’я. Матір і сина поховали 5 липня 2023 року в рідному селі Ходине. У загиблих залишилися чоловік, син, невістка Дар’я та маленький онук й племінник.Світла пам’ять невинним душам. Згадаємо Тамару та Сергія добрим словом!🙂 підписатися

🕯️ У шпиталі від важких травм, отриманих під час виконання бойового завдання на Харківському напрямку, помер старший солдат Максим Добровольський. Оборонець пішов із життя 29 червня 2026 року. Йому було 24 роки, повідомляє міськрада.Максим народився 13 жовтня 2001 року у селі Поташня Бершадського району Вінницької області, де прожив перші два роки. Згодом родина переїхала до Глухова, який став для нього рідною домівкою. З першого по дев'ятий клас хлопець навчався у загальноосвітній школі №1. У юнацькому віці активно займався боксом, що загартувало в ньому міцний характер та силу волі. У 2019 році Максим закінчив професійно-педагогічний коледж ГНПУ імені Олександра Довженка, отримавши фах майстра виробничого навчання.Одразу після завершення навчання, у серпні 2021 року, юнак підписав контракт із Збройними Силами України, пов'язавши своє життя з обороною рідної землі.За час військової служби Максим виявив себе як безстрашний та надзвичайно відповідальний воїн. Разом із підрозділом він пройшов крізь найважчі випробування, тримаючи фронт на Чернігівському, Донецькому, Запорізькому та Харківському напрямках. За особисту мужність і зразкове виконання обов'язку захисник був визнаний Ветераном війни та нагороджений нагрудним знаком «Золотий хрест» від Головнокомандувача ЗСУ, відзнакою «За оборону Чернігова», медаллю «Єдність перемагає» та відзнакою «За вірне служіння».Особиста доля Максима була непростою: він рано втратив матір, а з часом пішла з життя і бабуся, яка його виховувала. Попри життєві випробування, він виріс надзвичайно доброю, чуйною та життєрадісною людиною. Юнак дуже цінував спілкування з батьком та його родиною, а бойові побратими та друзі були для нього як рідні. Ще одним болем для родини стало те, що рідний дядько Максима на даний час вважається зниклим безвісти.У міськраді зазначають, що за характером Максим був сором'язливим, але неймовірно надійним товаришем. На передовій виявляв особливе милосердя — піклувався про покинутих тварин, вивозив їх із небезпечних позицій під обстрілами та передавав волонтерам. У вільний час любив відпочивати з друзями на природі, нещодавно захопився риболовлею та здійснив свою мрію — придбав автомобіль. Максим щиро кохав свою дівчину, мріяв про щасливе мирне майбутнє, прагнув одружитися та створити власну сім'ю.Перебуваючи у важкому стані після отриманих поранень, він все одно хвилювався за долю своїх побратимів. У своїй останній телефонній розмові з друзями захисник із надією планував відпустку, в яку мав поїхати найближчим часом, хотів провідати батька та провести час разом із коханою дівчиною. Проте підступні ворожі поранення виявилися смертельними.У загиблого Героя залишилися батько, рідня з боку тата та кохана дівчина.🙂 підписатися

🕯 «До останнього не хотів залишати дім»: 72-річний Володимир Карпичко загинув від удару дрона 2 червня 2026 року на дорозі між Глуховом і Путивлем. Сестра загиблого поділилася спогадами для платформи Меморіал: вбиті росією. Трагедія сталася, коли Володимир вирушив на власному авто у справах. Не доїжджаючи до села Перемога у його машину поцілив російський безпілотник — за словами рідних, це був дрон типу «Молнія». Чоловік загинув на місці від отриманих травм. Організувати поховання родині допомогла Есманьська громада, оскільки близькі були змушені евакуюватися через постійні обстріли прикордоння. За два дні після трагедії його поховали в рідному селищі. Володимир Карпичко народився в селищі Есмань. Здобув освіту будівельника залізничних колій у Конотопському класичному фаховому коледжі СумДУ. Після строкової служби певний час працював у Сибіру, але у 1980-х роках повернувся в Україну, до рідної домівки. Тут він займався підприємництвом, тримав господарство та був відомий серед односельців як майстер, що завжди допомагав із ремонтом будь-якої техніки. «Брат останні роки жив сам. Наше рідне село перебуває під обстрілами. Володимир довго не хотів залишати дім, там усе зроблене його руками. Все автоматизовано. Він провів воду, посадив сад і навіть ліс на ділянці», – розповідає сестра загиблого Галина. У Володимира Карпичка залишилися син, донька та сестра.📱 підписатися

🕯️ У Глухові попрощалися з воїном Олегом Антипенком, який понад рік вважався зниклим безвісти. Церемонія відбулася біля Трьох-Анастасіївської церкви. Віддати шану воїну прийшли його рідні, бойові побратими, представники громад і жителі міста, повідомляють на сторінці міськради. Присутні згадали шлях Олега. Він народився 4 вересня 1990 року в селі Некрасове. Після закінчення школи вступив до ДНЗ «Глухівське вище професійне училище», де здобув професію будівельника. Саме цій справі він присвятив значну частину свого життя.Коли у лютому 2022 року розпочалося повномасштабне вторгнення, Олег не залишився осторонь. Уже в перші дні великої війни разом із друзями добровільно прийшов до військкомату, щоб стати на захист рідної землі. У лавах ЗСУ він служив оператором-далекомірником взводу протитанкових керованих ракет.Його бойовий шлях пролягав через найзапекліші ділянки фронту на Харківському та Донецькому напрямках. Під час боїв на Донеччині воїн отримав поранення, однак після лікування та реабілітації повернувся у стрій.Востаннє Олег виходив на зв’язок у новорічні свята. Тоді він зателефонував сестрі, привітав усю родину зі святами та заспокоював близьких, запевняючи, що все буде добре.Свій останній бій сержант Олег Антипенко прийняв 6 січня 2025 року поблизу населеного пункту Погребки Суджанського району Курської області.Понад рік рідні жили між надією та невідомістю. Весь цей довгий і болісний час вони вірили, що станеться диво.У пам’яті рідних, друзів і всіх, хто знав Олега, він назавжди залишиться щирою, доброю та світлою людиною. Він шанував старших, цінував справжню дружбу, завжди був готовий підтримати та допомогти. Особливе місце в його серці займала природа — там він знаходив спокій і душевну рівновагу. Одним із його найбільших захоплень була риболовля, на яку він любив ходити разом із сестрою.У Героя залишилися батько Володимир Григорович, четверо сестер та троє братів. 📱 підписатися

🏛 У Глухові триває тимчасове переміщення музейних фондів у безпечні місця, про це за результатами апаратної наради повідомляють на сторінці міської ради. Такий крок є вимушеним, але необхідним для захисту історії в умовах воєнного стану, пояснила директорка краєзнавчого музею Олена Онопрієнко. Згідно з нормами законодавства, музейні предмети обов'язково мають бути вивезені в укриття, якщо заклад розташований ближче ніж за 50 кілометрів від лінії зіткнення.Фахівці вже провели масштабну роботу, евакуювавши майже чотири тисячі одиниць із понад дев'яти тисяч предметів основного фонду. Зокрема, більшу частину найцінніших експонатів, серед яких дорогоцінні метали, стародруки, археологічні та образотворчі колекції, прийняв на тимчасове збереження музей-партнер. Ще пів сотні унікальних речей передали до Національного науково-дослідного реставраційного центру України для проведення консервації. Ті предмети, які через значні габарити або фізичний стан не підлягають транспортуванню, працівники надійно сховали у найзахищеніших внутрішніх зонах самого приміщення.Попри логістичні труднощі та кадрове навантаження, музейна діяльність у громаді не припиняється. Фонди, які залишаються в місті, двічі на рік проходять обов'язкову сезонну стабілізацію.Паралельно музейники активно формують нову колекцію, присвячену російсько-українській війні. Жителів громади закликають долучатися до цієї справи та передавати речі й матеріали, які стануть частиною новітньої історії нашої незламності.🙂 підписатися

🕯️ Страшна втрата для великої родини та всієї громади: у бою загинув воїн із Глухівщини Олег Антипенко. Понад рік захисник вважався зниклим безвісти, повідомляють на сторінці міськради.Олег Антипенко народився 4 вересня 1990 року в селі Некрасове. Після закінчення школи вступив до ДНЗ «Глухівське вище професійне училище», де здобув професію будівельника. Саме цій справі він присвятив значну частину свого життя.Коли у лютому 2022 року розпочалося повномасштабне вторгнення, Олег не залишився осторонь. Уже в перші дні великої війни разом із друзями добровільно прийшов до військкомату, щоб стати на захист рідної землі. У лавах ЗСУ він служив оператором-далекомірником взводу протитанкових керованих ракет.Його бойовий шлях пролягав через найзапекліші ділянки фронту на Харківському та Донецькому напрямках. Під час боїв на Донеччині воїн отримав поранення, однак після лікування та реабілітації повернувся у стрій.Востаннє Олег виходив на зв’язок у новорічні свята. Тоді він зателефонував сестрі, привітав усю родину зі святами та заспокоював близьких, запевняючи, що все буде добре.Свій останній бій сержант Олег Антипенко прийняв 6 січня 2025 року поблизу населеного пункту Погребки Суджанського району Курської області.Понад рік рідні жили між надією та невідомістю. Весь цей довгий і болісний час вони вірили, що станеться диво.У пам’яті рідних, друзів і всіх, хто знав Олега, він назавжди залишиться щирою, доброю та світлою людиною. Він шанував старших, цінував справжню дружбу, завжди був готовий підтримати та допомогти. Особливе місце в його серці займала природа — там він знаходив спокій і душевну рівновагу. Одним із його найбільших захоплень була риболовля, на яку він любив ходити разом із сестрою.У Героя залишилися батько Володимир Григорович, четверо сестер та троє братів.Редакція висловлює щирі співчуття родині, близьким і друзям Олега Антипенка!🙂 підписатися

🩺 Медики розповіли про стан 14-річної постраждалої в Глухові: як прокоментувала Глухів.City директорка лікарні Валентина Барахович, дівчинка наразі перебуває в реанімаційному відділенні. Дитина при свідомості: її прооперували, і хоча стан поки що залишається тяжким, динаміка вже покращується ближче до середнього ступеня. Наразі медики стабілізують стан пораненої. За нашою інформацією, дівчина в момент прильоту була неподалік епіцентру. Уламок потрапив їй у коліно.Загалом станом на 22 червня в глухівській лікарні перебувають 18 цивільних постраждалих від російських обстрілів. У реанімації крім дівчинки також перебуває чоловік, який дістав важкі поранення під час атаки в районі автовокзалу ще 8 червня.Щодо інших пацієнтів: частина з них отримує допомогу нещодавно, інші — проходять тривалий курс лікування.Характер травм у жителів Глухова та громад відрізняється, проте найчастіше фіксують уламкові поранення рук, ніг та інших частин тіла. Також лікарі рятують пацієнтів із черепно-мозковими травмами різної тяжкості та складними проникаючими пораненнями. Зокрема, у хірургічному відділенні зараз перебуває хлопчик, який отримав важке поранення в живіт.🙂 підписатися