Статистика telegram channel - @history_roman

15 квітня 1452 року в Тоскані народився Леонардо, син пана П’єро з Вінчі. Вінчі - це назва сучасного міста, з якого походить митець, хоча в той час це було селище Анк’яно. Про народження хлопчика зберігся запис у щоденнику його діда: «У суботу, о третій годині ночі 15 квітня, народився мій онук, син мого сина П’єро. Хлопчика назвали Леонардо. Його хрестив отець П’єро ді Бартоломео».Леонардо був позашлюбною дитиною 25-річного заможного флорентійського нотаріуса П’єро Фруозіно ді Антоніо да Вінчі та селянки Катерини ді Мео Ліппі. Перші роки життя Леонардо провів разом із матір’ю. Його батько незабаром одружився з багатою і знатною 16-річною дівчиною на ім'я Альбієра Амадорі. Оскільки цей шлюб виявився бездітним, П’єро забрав сина до себе на виховання.В Італії того часу до позашлюбних дітей ставилися майже як до законних спадкоємців. Леонардо здобув неформальну освіту з латини, геометрії та математики, проте як позашлюбна дитина він не мав права на навчання в університеті. Усе життя митець був змушений займатися самоосвітою і так і не опанував досконало латину - тогочасну мову освічених верств населення. Саме тому його рукописи та щоденникові записи написані тогочасною народною італійською мовою.Першою відомою картиною Леонардо да Вінчі, яка збереглася до наших днів, вважається «Хрещення Христа» (бл. 1472–1475). Цю роботу формально створив наставник Леонардо - Андреа дель Верроккіо, але молодий учень брав безпосередню участь у її написанні. Вважається, що саме він намалював одного з ангелів (ліворуч) і частину пейзажу.Картину можна переглянути на фото.

У грецькому місті Керкіра, що на острові Корфу, існує цікава Великодня традиція - биття глечиків.У суботу об 11:00 ранку після звуків церковного дзвону місцеві жителі викидають із вікон спеціальні глечики - ботіди. Вони наповнені водою та прикрашені червоною святковою стрічкою. Гадаю, краще не гуляти в цей час вулицею.Цікаво, що цей звичай походить із часів венеціанської окупації острова. Венеціанці розбивали старі глиняні горщики на Новий рік як символ оновлення та процвітання. Православні корфіоти перейняли цю практику та перенесли її на Великдень, коли венеціанці дозволили їм святкувати лише вдень. Щойно горщики розбиваються, філармонічні оркестри знову виходять на вулиці, граючи радісні марші.Інше тлумачення пов'язує шум розбиття із відтворенням землетрусу, який стався в момент Воскресіння Христа.Третя теорія пов'язує цей звичай із залишком давньогрецьких обрядів родючості та відродження природи навесні, під час яких кидали старі горщики, щоб нові наповнилися новими плодами.На фото міні-ботіди, які можна купити та викинути із вікна!

В Україні заквітли абрикоси!А це означає що саме час поговорити про те звідки вони до нас приїхали!Батьківщиною абрикоса вважають Китай. Саме звідти по Великому шовковому шляху кісточки поступово дісталися Європи. Сталося це ще за часів Римської імперії. Щоправда, у римлян фрукт особливої популярності не здобув, а після розпаду імперії про нього взагалі забули.Цікаво, що тоді абрикос називали «вірменською сливою» - саме під такою назвою (Prunus armeniaca) він і залишився в науці.Друге пришестя абрикосів відбулося вже у Середні віки. Цього разу популяризаторами виступили араби, які привезли їх на Піренеї.Серед істориків навіть існує іронічний жарт: Хрестові походи не дали Європі нічого, крім вітряків та абрикосів. Принаймні, це єдине, що я запам’ятав із лекції про Хрестові походи на другому курсіДо України фрукт потрапив теж у Середньовіччя. Спочатку його почали культивувати на півдні, зокрема в Криму, а вже звідти він розійшовся далі на північ.Сама ж назва «абрикос» у перекладі означає «скороспілий». Шлях цього слова такий же заплутаний, як і історія фрукта: воно виникло в латині, пройшло через грецьку та арабську мови, і врешті через голландську потрапило до нас.На фото картина Адріана Корте.

Сьогодні хочу порадити вам цікаву книгу із історії, а саме працю Радомира Мокрика “Культурна Колонізація : страх, приниження і опір України в період радянської імперії”.Автор книги детально розповідає про механізми радянської культурної політики, що через цензуру, русифікацію освіти, контроль над мистецтвом і переписування історії витісняли українську мову та пам’ять, формуючи зовсім іншу свідомість. Радомир Мокрик також аналізує практики покарання інакодумців та середовища, де виникав інтелектуальний опір. Зокрема, автор показує, як радянська влада цілеспрямовано витісняла українську мову з університетів, змушуючи навіть гуманітарні дисципліни викладати російською, а також як через освіту, медіа та офіційну риторику формувався образ меншовартості української культури.Частина книги присвячена російській імперії та її колоніальній політиці. Хоча головний удар більше припадає на радянський період.Книга написана легко та містить значну кількість документальних свідчень і прикладів, які допомагають краще зрозуміти описані процеси. Частину із них потрібно використовувати на уроках історії в 11 класі. Для мене книга стала своєрідним доповненням попередньої роботи автора : "Шістдесятники: бунт проти імперії".Також дуже радію, що в Україні стає все більше і більше якісної літератури із історії, в якій підіймаються питання деколонізації.P.S. не забивайте на історію, інакше потім історія заб’є на вас!#книги

Всі хто сьогодні святкує Великдень - зі святом!Всім іншим ще тиждень потрібно почекати.Сьогодні хочу розповісти про цікаву великодню випічку з Італії.Великодня голубка - це традиційний італійський солодкий хліб. Він дуже схожий на панетоне та пандоро.Цей хліб створили в Італії у 1930-х роках на підприємстві Анджело Мотта. За основу взяли здобне тісто, подібне до панетоне (з борошна, масла, яєць, цукру, дріжджів і цукатів), але надали виробу форми голуба як символу Великодня. Його задумали для продовження виробництва після Різдва. Існують легенди, що намагаються пов’язати походження цього хліба з раннім середньовіччям. За однією з них, під час облоги Павії у VI столітті лангобардському королю Альбойну піднесли солодкий хліб у формі голуба як знак миру. Інша легенда розповідає про святого Колумбана, який у VII столітті благословив м’ясні страви при дворі королеви Теодолінди, після чого вони нібито перетворилися на хліби у вигляді білих голубів.Але це все легенди, котрі немають нічого спільного із сучасною великодньою голубкою.Якщо ви пропустили допис про те, чому католики та православні святкують Великдень у різні дні - шукайте його тут.Якщо проживаєте закордоном - напишіть як у вас називається великодній хліб!

Чи знали ви, що в ІНТЕРНЕТУ є святий покровитель? І це не преподобний Стів Джобс?З 1998 року покровителем інтернету в католицькій церкві вважають Ісидора Севільського!Вперше чуєте про такого?Тоді давайте розбиратися!Ісидор Севільський жив у 560-636 рр., у Вестготському королівстві. Воно існувало на території сучасної Іспанії, хоча до цього готи встигли пожити й на території сучасної України.Ісидор працював особистим духівником вестготського короля Реккареда I. Йому вдалося переконати правителя, що аріанство - це хибне вчення, а католицька віра - це те, що потрібно!Але ж чому його вважають покровителем інтернету?Справа в тому, що його вважають одним із перших енциклопедистів в історії. Він написав працю «Етимології». У ній він виклав відомості з граматики, риторики, математики, медицини, історії, права, космології, теології, агрономії, зоології та інших галузей знань. Книга була надзвичайно популярною в Середньовіччі: до нашого часу збереглося понад тисячу її рукописних примірників.Крім того, Ісидор Севільський є автором численних праць із природознавства, граматики, теології, історії. Для історії церкви надзвичайно важлива його «Книга канонів», у якій зібрані постанови соборів, що проходили в усьому християнському світі в античності та на початку Середньовіччя. Він написав дві хроніки, у яких коротко виклав історію від створення світу. Найціннішими з його історичних творів є «Історія готів, вандалів і свевів».Ось так собі живеш, помираєш, а потім через 1500 років Папа Римський призначає тебе покровителем чогось там. Навіть мертвим спокою не дають.

Не чекайте на третю світову,а чекайте на літні заняття з історії та географії!Анонс занять для підлітків від 10 до 16 роківНовинка цього року - релігії світу. Будемо говорити про різні релігії, як вони виникли, розвивалися та як впливають на нас із вами. Розберемо християнство, іслам, буддизм, синтоїзм, конфуціанство та багато інших. Подача адаптована для підлітків.Країни світу - це продовження бестселера. Цей курс уже працює 4-й рік. На заняттях розглядаємо одну країну за урок: традиції, звичаї, музику, кухню, людей і різні цікавинки. Частину країн обирають самі учні шляхом голосування.Основи політики для підлітків - вважаю цей курс базовим для всіх підлітків. Розбираємо, що таке демократія та як вона працює. Говоримо про політичні системи: тоталітаризм і авторитаризм. Усе пояснюється простою мовою на сучасних прикладах. Доведеться багато говорити про Трампа ((Друга світова війна для підлітків - це курс, розрахований на учнів, які цікавляться війною та грають у навколовійськові ігри. Допомагаю їм розібратися, хто є хто в найкривавішому конфлікті, та порівнюємо все із сучасністю.Короткий курс історії України - найкраще підходить для учнів, які навчаються за кордоном і нечасто заглядають до підручників з історії. Курс дозволяє сформувати історичну базу та гарненько подумати над нашим минулим. Також він корисний для учнів, які багато пропускали уроків у школі через повітряні тривоги/телефони/відключення світла.Світова культура - це розбір відомих художників, архітекторів і композиторів. Переглядаємо та слухаємо їхні творіння. Формуємо власну думку щодо прекрасного - і це нормально, якщо в кожного учня вона буде різна.Якщо потрібно більше деталей про курси - пишіть.Кожен курс розрахований на 10 уроків!1 тиждень = 1 урокСтартуємо з 8 червняПрацюємо в програмі ЗУМВартість - 225 грн/урокЯкщо не впевнені щодо часу - можна записатися, а потім ближче до літа скорегувати день та час. Є ймовірність, що будуть групки й у п’ятницю.

Сьогодні продовжимо розбирати дивні традиції із Іспанії! І поговоримо проте, що нині можна побачити на їх вулицях!Назареї (ісп. nazarenos) - це члени релігійних братств, які беруть участь у покаянних обрядах під час Страсного тижня в Іспанії та деяких країнах Латинської Америки. Вони проходять у процесіях, дотримуючись правил і символіки своєї громади. Назва походить від міста Назарет, де проживав Ісус. Важливо розрізняти «назареїв» як учасників братств і «Назарянина» як означення самого Ісуса.Історично такі процесії відомі щонайменше з XVI століття. Учасники носять спеціальний одяг: довгу туніку з поясом і високий конічний каптур (capirote), який закриває обличчя. Це робиться для збереження анонімності та підкреслення покаянного характеру участі. Головне не переплутати їх із ку-клукс-кланом.Під час процесій назареї супроводжують релігійні платформи зі скульптурами, що зображають сцени Страстей Христових. Часто такі платформи дуже важкі, і їх несуть групи людей, що робить участь фізично складною формою релігійного служіння.Наймасштабніші процесії відбудуться цієї п’ятниці!

30 березня 1867 року у Вашингтоні було підписано договір, за яким Росія продала США Аляску, Алеутські острови та інші території за 7,2 мільйона доларів золотом. Ціна становила близько 1,9 цента за акр, а загальна площа переданих земель перевищувала 1,5 млн км².Рішення про продаж було зумовлене економічними та політичними причинами. Освоєння Аляски відбувалося повільно, а її утримання ставало дедалі дорожчим. Крім того, Росія побоювалася втрати території у разі конфлікту з Британською імперією. Ідея продажу обговорювалася ще з середини XIX століття, але реальні переговори з США розпочалися лише після завершення громадянської війни.Угоду підтримав Сенат США, і восени 1867 року Аляска офіційно перейшла під контроль Сполучених Штатів. Спочатку придбання не викликало значного інтересу, однак відкриття природних ресурсів згодом зробило його одним із найуспішніших рішень американського уряду.У 1959 році Аляска отримала статус 49-го штату США. Нині це один із найменш заселених штатів.Мапа Північно-Східної Америки 1867 року з позначенням територій, переданих Російською Імперією США.

Американський інтелектуал Кліфтон Фадіман вважав, що вино - найцивілізованіша річ у світі. І це чудовий привід звернутися до книжки Анни Євгенії Янченко «Віднайдена історія вина в Україні».Авторка розповідає історію від появи виноробства в Україні до сучасних виноробень та їх трендів. Пояснює, який виноград проростає в Україні та інших частинах нашої планети й чому ми належимо до виноробного регіону. Текст поєднує в собі історію, ботаніку та власний досвід авторки, що й робить книгу унікальною в Україні.Цікавим є підхід, коли автентичні історичні документи перероблені під стиль інтерв’ю. Це покращує сприйняття минулого. Та й підбір цитат і документів виглядає солідно.Окремий плюс за ілюстрації - вони виглядають цікавими та оригінальними.У кінці книги є перелік сучасних виноробень України та список цікавого українського вина. І тепер у мене з’явилася ціль усе це перепробувати та оцінити.З недоліків виділив би недоречні історичні довідки про Богдана Хмельницького, Києво-Печерську лавру чи Анну Ярославівну. Вважаю, що це вже той літературний мінімум, який не потребує додаткового пояснення у таких книгах. Хоча я повністю свідомий того, що рівень історичної освіти в Україні доволі низький.Також хотілося б більш ґрунтовного дослідження стародавньої та середньовічної історії виноробства, проте, на жаль, історичні документи не дають такої можливості.Споживайте відповідально й бажано українське.P. S. Сподіваюся, ніхто мене не звинуватить у пропаганді алкоголізму.