Сьогодні поговоримо про книгу Євгенії Кужавської «Боги мого краю дуже люблять кров».За жанром це історичний детектив, події якого розгортаються на зламі 1917–1918 років. У центрі сюжету — Київ із його універсалами, наступом більшовиків та поступовим відродженням української культури.Головну увагу авторка приділила Другій українській гімназії імені Кирило-Мефодіївського братства. У ній викладав Микола Зеров, а на сторінках книги з’являються Олександр Мурашко, Микола Пимоненко, Олександра Екстер та інші зірки української культури першої половини ХХ століття. З одного боку, було цікаво читати про цих людей, а з іншого — вони видалися мені дещо неживими. Не вистачило іронії Зерова чи харизматичності й магнетизму Екстер.Головна героїня книги — Вероніка Черняхівська. Вона була онукою Михайла Старицького й усе життя перебувала в колі української інтелігенції того часу. Її друзі в романі — також реальні історичні постаті, які брали участь у революції, а дехто навіть загинув під Крутами. За ними цікаво спостерігати, а особливо читати уривки зі справжнього щоденника Вероніки тих років.Щодо детективу — захоплення підлітків п’єсою Оскара Вайлда «Саломея» здається мені цілком правдоподібним. Сам у свій час читав «Так казав Заратустра», шукав ключі Давида та грався у викликання демонів. Думаю, я тут не один такий. Але всі ці релігійні вбивства, богиня Кібела та свиняча кров виглядають надто наївними й дитячими на тлі тієї катастрофи, що розгорталася в Києві у 1917–1918 роках. Загалом детективна складова видалася мені найслабшою частиною книги. Але тут без спойлерів. Загалом, якщо ви шукаєте книгу, яка дозволить побачити Київ початку ХХ століття та поринути в атмосферу Української революції, то раджу придивитися до цього роману. Він точно здивує вас своїми яскравими описами міста й епохи.#книги