Cringe Crusade

🇺🇦 Генерал-майора Віктора Ніколюка призначено командувачем УВ "Схід"💪 Надзвичайно потрібне та важливе призначення на ключову ділянку. Нарешті переміщено генерала Братішко кудись вище.🔄 Генерал Ніколюк добре зарекомендував себе під час оборони Чернігова, Потім був призначений командувачем Командування підготовки Сухопутних військ, але через бажання бути в зоні бойових дій пішов на меншу за значенням посаду — начальником штабу ОТУ "Донецьк". Тривалий час саме він був опорою для решти притомних офіцерів і прославився тим, що знав поле бою краще за багатьох командирів бригад, які часто намагалися ввести в оману ОТУ. 🔄 Далі прийняв командування ОТУ "Донецьк". Після корпусної реформи його було поставлено на 20 АК. Тепер же він командуватиме цілим УВ, куди входять 5 АК. Цікавий факт, що рік тому Тарнавський був безпосереднім керівником Ніколюка, то тепер Ніколюк буде начальником для Тарнавського.🤝 Таким чином за основну ділянку війни від Сумщини і до Херсона відповідатимуть найкращі українські генерали — Драпатий за УОС, Ніколюк за УВ "Схід" та Сидоренко за УВ "Південь". Хочеться вірити, що ніхто не буде їм заважати і 2026-й рік для Сил Оборони України нарешті можна буде назвати успішним.Мапа🛑Блог🛑Написати нам🛑 ЗСУHelp🛑Магазин🛑Донат

Місце, де люди загинаються.Зазвичай ми тут традиційно говоримо про те, що середньовіччя сильно міфологізовано, і в багато чому воно було не таке погане. Наприклад люди милися, а міста були чистіші ніж в умовних я Вікторіанських часах. Але так стосується не всього. Вʼязниці у середньовіччі, це філіали пекла на землі. Антисанітарія, пацюки, відсутність елементарних умов комфорту на подобу туалету. Якщо ви попали у середньовічну вʼязницю, вас вже прирекли на муки.Вʼязниці не були місцем, де відбувають покарання. В них скоріше тимчасово утримували людей перед тим, як вони пристануть перед судом і їм винесуть вирок. Цей час міг настати як і через пару днів так і через пару років. Всі вʼязниці були жахливі, але кожна жахлива по своєму. В умовній Бастилії чи Тавері, людей в камерах могло бути дуже багато, через що про особистий можна було забути. В умовних застінках інквізиції було темно, вогко, тісно та самотньо.Також не існувало окремих жіночих і чоловічих вʼязниць. Ніхто з вʼязнями не церемонився. Вʼязниця не прагнула перевчити злочинців чи чомусь корисному навчити для адаптації на волі. Єдине, що реально могло нагадувати вʼязницю в сучасному розумінні, це деякі монастирі, в які могли заслати незручних людей, яких не хотіли бачити, але накладно було просто вбити.Іноді міфи про темне середньовіччя, це зовсім не міфи.#творчість #арт #історія #Гісторія @widluda

Чітких термінів служби не буде без посилення мобілізації та змін у бронюванні, каже Решетилова.Дивіться, яка ситуйовіна. Термінів служби бути не може без поповнення, а люди не йдуть в армію. Люди не йдуть в армію, бо бояться невизначеності, смерті, а також відсутності термінів служби. Тобто без нового суспільного договору тут не обійтися. Війну продовжує рашка, нам війна не треба, але якщо не воювати - не буде країни. Чуваки, які бачать тих, хто пішов в 2022, чи може ще раніше, і хто вижив з тих років та все одно не знає, коли зможе демобку отримати, не хочуть повторювати такий шлях, але це путь внікуди, війна, якщо триватиме, постукає в двері. З іншого боку, точно треба міняти суспільний договір. І хтось має зробити перший крок. Я вважаю, що терміни служби треба запроваджувати от вже, раніше треба було це робити, звісно, коли війна не завершилась за 2-3 тижня, як казав один хуйрістовіч, але то таке. І от після запровадження термінів служби, паралельно посилювати відповідальність за ухилення від служби, а також відповідальність за доведену корупцію в ТЦК. І подавати це як суспільний договір. Я думаю в МО будуть розумні рішення, і може набагато логічніші, ніж моя оця писанина та думки простого хлопа. Та все ж, треба міняти підходи в державі давно. Вірю в нові підходи, які скоро анонсують.

«Я дуже сподіваюся, що незабаром усі наші хлопці, які ще знаходяться в полоні, стануть моїми сусідами», – Тетяна «Хрещена» Теплюк.«Хрещена» для азовців – це зразок, що надихає і захоплює. Людина видатної любові та непохитного духу, вона вже понад 11 років присвячує всю себе захисникам України. Як і всі оборонці Маріуполя, вона поставила все на захист України. І разом з побратимами втратила місто, що стало для неї домом.До свого 74-річчя Тетяна «Хрещена» Теплюк отримала місце, яке може знову назвати домом, завдяки проєкту «Серце Азовсталі» та Фонду Ріната Ахметова. Витоки проєкту лежать у битві за Маріуполь, коли командир «Азову» Денис Прокопенко після розмови з Рінатом Ахметовим отримав від працівників «Метінвесту» схему комунікацій та бомбосховищ заводу «Азовсталь» задля ефективнішого планування оборонних дій. Попри загальну складність ситуації, однією з тем розмови стала підтримка важкопоранених бійців, яких евакуювали гелікоптерами. Багато хто з них втратив житло та все майно в Маріуполі. Тоді Рінат Ахметов зголосився допомогти цим бійцям. Згодом програма фонду розширилась на військовослужбовців всіх підрозділів Маріупольського гарнізону. Зокрема, на сьогодні завдяки благодійній ініціативі вже більше 300 азовців отримали нове житло.Забезпечення житлом військовослужбовців, незалежно від підрозділу, має бути пріоритетом як для соціально відповідального бізнесу, так і для підрозділів, і для держави в цілому. Підтримка військових – це інвестиція в єдину силу, що дійсно гарантує безпеку України.Офіційний сайт корпусу | Фінансова підтримка | Telegram | Instagram | YouTube | Twitter | Facebook | TikTok | WhatsApp

А де український «Ланцет»?А пам'ятаєте, як відео з ударами російських «Ланцетів» масово розліталися по каналах і чатах, викликаючи однакову реакцію: «а де ж український аналог?».Насправді українські аналоги працюють уже понад рік і демонструють доволі відчутні результати. Спочатку їхній розвиток гальмували об’єктивні фактори: потреба у власних системах зв’язку, технічні доопрацювання, проблеми із закупівлями. Але цей етап уже позаду.Сьогодні це повноцінний інструмент — окремий клас засобів, який став частиною української мідлстрайк кампанії. По суті, це «скальпель» серед дронів: точковий, високоманеврений і ефективний. І за низкою технічних характеристик ці системи вже перевершують російський «Ланцет», продовжуючи швидко еволюціонувати.Розмови з військовими показують інше: попит на такі засоби лише зростає. Все більше підрозділів хочуть мати у своєму розпорядженні інструменти для точкових і болючих ударів по противнику. Виробники готові масштабуватися, підготовлені екіпажі є. Головне обмеження — як і раніше, фінансування.Утім, уже зараз можна констатувати: український ОПК створив той клас озброєння, відсутність якого довгий час була предметом критики.На відео — частина неопублікованих кадрів застосування українських «Булави» та RAM-2X, наданих 422 ОП БпС, за що їм окрема подяка.Детальніше — у матеріалі за посиланням.

Приватна ППО вже працює — перші результати перехоплення ворожих цілейЗапущений Урядом експериментальний проєкт із залучення приватного сектору до системи протиповітряної оборони вже реалізується і дає перші результати.Одна з компаній-учасників проєкту вже підготувала власну групу ППО. Станом на сьогодні вже збито кілька ворожих безпілотників у Харківській області, зокрема Shahed та Zala.Паралельно триває формування нових груп ППО ще на 13 підприємствах, які отримали в Міністерстві оборони статус уповноваженого суб’єкта господарювання.Станом на зараз усі групи перебувають на різних етапах підготовки: деякі вже виконують бойові завдання, інші проходять навчання, решта завершує підготовку й найближчим часом посилить протиповітряну оборону країни.Приватна ППО інтегрована в єдину систему управління Повітряних сил ЗСУ і вже працює в ній — захищає об’єкти та бере участь у перехопленні Shahed. Це системне рішення, яке дає змогу швидко масштабувати спроможності ППО без додаткового навантаження на фронтові підрозділи.Ми створили модель, де держава, військові та бізнес працюють як єдина система. Відкриваємо ринок ППО, створюємо конкуренцію: бізнес і компанії можуть розвивати приватні ППО та захищати власну інфраструктуру. Приватні групи отримують озброєння, діють під координацією Повітряних сил і стають частиною загальної архітектури захисту неба. Результат — більше захищених об’єктів, більше збитих цілей, швидше реагування на атаки.Наша мета — побудувати багаторівневу систему ППО, яка забезпечить максимальне покриття та ефективне перехоплення повітряних загроз. Захист неба — ключовий пріоритет.

Чули, як голова Rheinmetall назвав українських інженерів «домогосподарками», а ОПК - грою в Lego?Знаєте, чому він так сказав? Бо всрався від страху втратити ринок!)Портфель замовлень Rheinmetall - €63,8 млрд. Прогноз до кінця 2026 - €135 млрд. Сам Паппергер оцінює ринковий потенціал своєї компанії у $341 млрд Більша частина цих грошей - протидронова оборона та артилерія. Два сегменти, де Україна раптово стала незручним конкурентом.1. Є у Rheinmetall щось схоже на Maguru?Ні. Взагалі нічого.Magura збила два Су-30СМ вартістю $50 млн кожен, потопила крейсер, корвет і десантний корабель (Lowy Institute). Rheinmetall у бойових морських дронах - нуль. Весь дроновий бізнес компанії у 2024 - €120 млн виручки. Для порівняння: одна SkyFall може виробляти 50 000 перехоплювачів на місяць.Про перехоплювачі - найболючішеSkyranger 30 від Rheinmetall - €12+ млн за одиницю, перші поставки 2027–2028, зараз у тестах (Defence Post).P1-SUN від «домогосподарок» SkyFall - $1 000. Збив 1 500+ Шахедів за чотири місяці. STING за $2 500 - 3 900 знищених дронів (Military Times). Різниця в ціні - 4 000–12 000 разів. Бойових знищень у Skyranger - нуль. Він ще не воював.Пентагон вже включив українські компанії у програму Drone Dominance. 11+ країн стоять у черзі за українськими перехоплювачами (CEPA). Ринок, який Паппергер назвав закритим для України, відкрився - без його участі.І наостанок - про гаубицюPzH 2000 - спільна розробка KMW і Rheinmetall. Ціна - €17 млн, маса 55 тонн, виробництво для Бундесверу - 10 одиниць на рік (Defence Express).«Богдана» - €2,8 млн, 25 тонн, 20–30 одиниць на місяць, дальність до 60 км. Українські артилеристи кажуть, що вона точніша за PzH 2000 (Defence Express). Жодної втраченої у бою. PzH 2000 тим часом - від третини до половини парку постійно в ремонті.Богдана дешевша у 6 разів. Виробляється у 20+ разів швидше. Жодної втрати.Ось і вся арифметика страху.Назвати конкурента «Lego» і «домогосподарками» набагато зручніше, ніж пояснювати інвесторам, куди поділись ці ринки))Вважаю це інтерв'ю симптоматичним. Украінський ОПК стає настільки помітним і конкурентним, що колишні глобальні лідери змушені його публічно знецінювати. Що в психології - пряма ознака страху і слабкості.

Зробив дві дірки в банці згущенки як в дитинсві і попиваю, вона так повільно ллється, солодка жижа, потрапляє на язик, розливається смаком, мозок починає бути щасливим, бо солодко, смачно, і відчуття як тоді, у дитячому таборі, де видавали в 90-ті ту згущонку, і здавалося її було так багато і вона була постійно, і було літо, і так добре, був ліс, деревʼяні будиночки і вихователі молоді, дисципліна, тихий час і нічні приколи. Бували моменти, коли тільки спогади рятували кукуху. Бувають моменти, коли вже все одно. Людям, які місяцями на позиціях, кукуху рятує віра і мрія бути вдома, з родиною. Вона гріє серця, а ще спогади гріють, і це найвища цінність. І найвища нагорода - дім, родина. Ніякі медалі не коштують цього щастя, ніякі нагороди, найвища нагорода - дім, вдома. І щоб вся ця ідіотська війна залишилась в минулому назавжди. І тільки сльози в душі, або в самотності інколи, вечорами, сльози спогадів про нелюдські випробування, образа на весь цей світ, яка є в серцях багатьох за те, що доводиться займатися цим, що війна краде роки, щоб все це виливалося сльозами тоді, коли ніхто не бачить. Коли це все завершиться і ми повернемось додому. В мирні міста. Бо ці емоції мають вийти, мають піти. І ось ці спогади про те, як було важко, нагадуватимуть про віру в себе. Бо якщо вижив тут, там вже мало що налякає.

Про довіру в армії В армії дисципліна і субординація - це не про красу строю і не про любов до порядку. Це питання виживання. Від того, наскільки підрозділ контрольований, залежить, наскільки організовано, синхронно і передбачувано він буде діяти в критичний момент. А від цього напряму залежить шанс на виживання. У нормальній військовій системі солдат відмовляється від частини власної суб’єктності. Він делегує частину відповідальності за своє життя нагору - командиру, структурі, системі. І в обмін отримує головне: відчуття безпеки не перед ворогом, а перед своїми. Відчуття, що ним керують люди, які знають, що роблять. Сам по собі Статут не змусить людину переступати через інстинкт самозбереження. Йдеться не про сюсюкання з солдатом. Солдата не треба жаліти. Про нього треба дбати так, щоб він це відчував. Саме з такій парадигмі дисципліна працює. Саме тоді підконтрольність рятує життя. Але є одна проблема. Усе це працює лише там, де життя солдата справді перебуває в руках грамотного командира. Не формально старшого за званням, а людини, яка здатна приймати якісні рішення, нести відповідальність і створювати для підлеглого відчуття внутрішньої опори. Коли цього немає, система ламається. Солдат змушений повертати собі ту суб’єктність, яку в нормальній армії він міг би спокійно делегувати. Не тому, що він недисциплінований. Не тому, що він бунтівник. А тому, що це стає єдиним способом вижити. Бо якщо командир не дає безпеки, то втрата суб’єктності перестає бути силою, а стає загрозою. Там, де система в очах солдат не заслуговує на довіру, дисципліна перестає бути інструментом порядку. Надмірна самостійність у війську часто є не проблемою, а симптомом: люди просто адаптуються до неякісного керівництва.Якісна дисципліна можлива лише там, де підлеглий, віддаючи частину свободи, не відчуває себе беззахисним. Де делегування відповідальності за власне життя дає не тривогу, а внутрішній спокій. Де наказ не звучить як вирок. Де командир не просто вимагає підкорення, а створює підстави для нього. Інакше лишається найпримітивніша форма управління - страх. Так, страхом можна тимчасово контролювати людей. Можна тиснути. Можна принижувати. Можна тримати особовий склад у постійному напруженні. Але! Страх не виховує відповідальність. Він виховує брехню. Поставили задачу дійти до точки — скажуть, що завадив обстріл.Зірвали виконання — приховають.Не впорались — збрешуть. Страх оптимізує не результат, а звітність. Найчастіше – брехливу.Солдат бреше, бо боїться взводного; взводний бреше, бо боїться ротного; ротний — комбата; і т.д.І через цей страх та недовіру подекуди втрачається реальна картина подій як у армії, так і на ЛБЗТам, де контролюють страхом, брехня стає не пороком, а захисним механізмом. Страх працює лише доти, доки начальник стоїть поруч. Доки присутнє перманентне відчуття загрози від начальства. Щойно начальник зникає з горизонту, зникає і вся магія такого “управління”. Страх тримає людину біля ноги. А довіра тримає людину в строю. Ніщо не дає такої влади над людьми, як довіра. Не крик. Не погроза. Не демонстративна жорсткість. А саме довіра - як наслідок справедливості, компетентності, послідовності й відповідальності. Найвища форма дисципліни - не страх. Найвища форма дисципліни - довіра.Бо там, де людина вірить командиру, її не треба ламати. Її не треба постійно душити контролем. Їй не треба брехати в очі й вимагати театру покори. Вона сама буде тримати стрій, бо розуміє сенс. Суб’єктність солдата не є ворогом дисципліни. Вона стає ворогом лише там, де командування саме знищило своє право вимагати підпорядкування. По суті, дисципліна — це контракт: солдат віддає частину своєї волі, а командир бере на себе частину його ризику. Страх дає покору. Довіра - дає стійкість. На страху можна побудувати вертикаль. Але не військо. Наполеон колись сказав:“Захопити владу штиками легко. Важко потім на цих штиках сидіти.” Це стосується не лише держави. Це стосується і армії.

Коли закінчаться випадки нападів на військових ТЦК?Відповідь дуже проста: коли їх почнуть карати за те, що НЕ відкрили вогонь на ураження, тільки і всього.Як тільки буде випадок, коли ахуєвших нападників покладуть в труну і закриють внаслідок передозування свинцю в організмі, то всі напади одразу припиняться, як бабка відшепче, запевняю.Звідки я це знаю?А це вже проходили, у 2014, на Донбасі.Хто служив тоді, наприклад, у 30 омбр, не дадуть збрехати.Тоді "прастиє гражданє", переважно жіночки похилого віку, з іконами в руцях і любов'ю до пітуна в черепушках, намагалися зупиняти наші колонни.І декілька разів їм це вдалося, бо військові не знали, що робити: це ж цивільні, українці, і без зброї.Але коли внаслідок такого лібералізму почалися перші втрати, політика змінилася.Емпіричним шляхом було з'ясовано, що черга з автомату, яку дали навіть під ноги, робить дива!Любітєльніци пітуна, як виявилося, не дуже поспішали вмирати за того самого пітуна, і тому, кинувши на дорогу ікони (яке святотатство, хреста на них немає!) і фекалії, терміново відступили на більш зручні позиції , тобто, по хатах.Все, більше спроб блокування колонн не було.Зауважу: це теж були громадяни України,і паспорти відповідні мали.Але не кожен, хто має паспорт, є нормальним громадянином. Це може бути і ворог. І діяти треба так, як би діяли з ворогом.Напад на військового має дорівнювати ідіотський формі суїциду.Так і тільки так. Крапка.