Після заслуховання обох сторін, царський уряд вирішив направити в Україну свого інспектора, щоб розібратися у всьому на місці. Причому на Січ було надіслано хвалебний лист до
"нашого царского величества войська Запорожського кошовому Якову Барабашу й всему кошевому войску в Запороги",

а от Виговському трохи напихали за комірець. Бо той, бачте, в одному листі до царя підписав себе й військо “вольными подданными”, а так писати не годиться (треба було писати просто підданими, як це робив Хмельницький). У листах же до кримського хана Виговський узагалі не згадує, що він підданий царський, і на це йому теж указали з докором. Гетьман, що тим часом займався організацією виборів нового митрополита після смерті Сильвестра Косова, навряд чи тепер міг почувати себе впевнено.

Виговський хотів перехопити запорозьких посланців, бо вже й так почали ширитися чутки про прихильне ставлення до них царя, і що з виборами гетьмана "не все так однозначно", та втрутився... Пушкар. Полтавський полковник направив на кордон свій загін, що зустрів січовиків та взяв їх під свою охорону. Щоб поставити Пушкаря на місце, гетьман посилає кілька загонів, якими командував один із героїв часів Хмельниччини Іван Богун. Але під Полтавою на них чекала засідка, через що Богун втратив до трьохсот чоловік та змушений був відступити. Так козак пішов на козака... Між тим для "розбору польотів" приїхав інспектор із Москви та викликав гетьмана, старшину та представників Січі "на килим". Виговському не сподобалося місце зібрання, і він спробував його змінити та, зрештою, опустивши голову, таки поїхав до московита.

Характерно, що ні Пушкар, ні Барабаш із запорожцями не з'явилися, посилаючись на побоювання за свою безпеку. Чи вплинув якось цей їхній демарш, чи мав місце хабар від Виговського, як потім говорили злі язики, але московит прийняв сторону останнього. Правда, за це гетьману довелося таки погодитися з розміщенням царських воєвод по кількох українських містах та взяти зобов'язання вивести козацький корпус із території Білорусі. Однак Пушкар не відступив, і в лютому 1658 року полковник пише в Москву донос. Нібито йому стало відомо від Юрка Хмельницького, що Виговський зрадив царя і помирився з "ляхами" та кримським ханом. І вже навіть ніби бачили якісь "лядські хоругви", що з ордою та військами гетьмана йдуть атакувати вірні цареві українські міста, а далі й саму Московію.

Окрім того, Пушкар на додачу до частини миргородського полку, що перейшла на бік антигетьманського повстання, знайшов собі ще поповнення:
"Зібрав із винників, броварників, пастухів, наймитів людських полк піхотний, назвавши його дейнеками. Полк цей мало мав в собі товариства з добрим християнським сумлінням і оружієм до війни приличним, а то тільки з рогатинами, косами, кіями, і з серцями схильними до убийства і грабування людського майна".

Керуючись класовою ненавистю до "панів", яких тепер уособлювали козацька старшина, що "нажилася на війні", та стара українська шляхта накшталт Юрія Немирича, ця голота почала завзято "грабувати награбоване". Дейнеки погромили гадяцькі маєтки самих Хмельницьких та вирізали родину швагрів Виговського, викинувши трупи на смітник, не даючи поховати. Полум'я Руїни розгоралося. Далі буде...