Та фортуна вже ніби остаточно відвернулася від нашого гетьмана. Новини про відступ шведського короля та "СЗЧ" корпусу Ждановича, повний ігнор московитами останніх листів Хмельницького, плюс до того виплили на поверхню інтриги генерального писаря Івана Виговського та його "приятеля" миргородського полковника проти гетьманича Юрія – усе це раз за разом добивало старого Хмеля. Розлючений гетьман велів привести полковника й писаря до себе. Першого хотів віддати на смерть, а Виговського
"звелів покласти ниць і прикувати за руки і так держав його трохи не цілий день, поки у Богдана серце відійшло. А Виговський лежачи на землі весь час плакав, поки, нарешті, йому не вибачили".

В останній спробі виручити князя Ракоці, гетьман наказує козацькому війську, що під командою Юрія стояло заслоном від орди на Черкащині, йти на допомогу трансильванцям.

Проте, було вже запізно. У битві під Чорним Островом на Львівщині Чарнецький розбиває трансильванців, і князь Ракоці погоджується на капітуляцію, виплачує великий викуп за своє життя та втікає додому, залишивши своїх бійців позаду. Характерно, що за свої заслуги в ході подій "Шведського потопу" Стефан Чарнецький удостоєний окремої згадки в тексті національного гімну Польщі, і щось той факт, що цей пан прямо приклав свою руку до вбивст не однієї тисячі мирних українців, якось не дуже бентежить сучасних "борців з УПА" серед наших польських "партнерів". Остаточно ж добили трансильванців татари, що трохи спізнилися на банкет. Розлючені кримчани почали вимагати свою долю "репарацій", та отримавши бажане, все рівно напали на трансильванців і кого не добили, забрали з собою в неволю.

Та навіть не новина про повний розгром свого союзника стала останнім ударом для Богдана Хмельницького, а те, що військо Запорозьке знову не послухало його наказу, та навіть і не подумало вирушати на допомогу князеві Ракоці. Агент московського царя переповідав слова, що йому тоді говорили прості бійці в козацькому таборі:
"Їдеш ти до царського величества, перекажи всі наші кривди цареві, що ми від своєї старшини терпимо. А це ти й сам чуєш, що ми без царського наказу до Польщі не хочемо йти".

Від сильного нервового напруження після новини про фактичний бунт його війська, Богдан Хмельницький отримує інсульт та, "пролежавши п'ять день без язика", шостого серпня 1657 року відходить в інший світ. Так і завершилася справжня епоха нашої історії, хоча тривала вона всього лише якийсь десяток років.

Зі 196-ти епізодів на нашому каналі, аж 43 присвячено Богдану Хмельницькому та його часам. Чесно, не думав, що вийде так багато, і вже не одного разу я задумувався над тим, щоб усе скоротити та подати більш схематично. Та все ж вирішив, що події, які немов той "помах крила метелика" багато в чому й привели нас до тієї точки в якій наша країна перебуває зараз, варті більш детального розгляду. Чи визволив тоді батько Хмель Україну, чи насправді перетворив її на Руїну та завів у нове ярмо? Це питання вже не одне століття хвилює найкращі світлі голови нашої історіографії, тож не моїй скромній персоні тут робити якісь свої глобальні висновки. Головне, що батько Хмель став символом, що за словами польського історика початку 20-го століття
"...й тепер ще нам з могили грозить".

А це таки багато чого варте. Далі буде...