Із більш як двадцятитисячного корпусу Антона Ждановича до Варшави, зрештою, дійшло тисяч шість, у тому числі й бійці Івана Богуна з самим славним вінницьким полковником на чолі. Окрім бойових втрат, пов'язано це було з тим, що багато козаків усе ж вирішило повернутися в Україну, а ще частина була завербована Карлом Х і пішла зі шведами далі на північ. Цікаво, що разом із козаками під Варшавою тоді було ще з пів сотні турецьких яничар. Польська столиця за час шведського Потопу вже кілька разів переходила з рук у руки, не встояла вона й тепер. Після трьох днів безкінечних штурмів варшавських мурів у десятих числах червня 1657 року, перший польський підрозділ здався, далі почалися перемовини й силам короля Яна ІІ Казимира були дозволені почесна капітуляція та безпечний вихід із міста. З козацької сторони угоду тоді укладав "генерал-майор" Юрій Немирич – багатий магнат із Київщини, протестант за вірою, що навчався в Оксфорді, Кембриджі та Сорбонні. На початку повстання Хмельницького Немирич підтримав уряд Речі Посполитої, але в ході Потопу перейшов на сторону свого одновірця – протестанта Карла Х Густава, і навіть командував шведською кавалерією, та от доля привела його таки до козацького табору. Раджу запам'ятати ім'я цієї дуже непересічної особистості, але поки повернемося назад до Чигирина. Туди, дізнавшись про спільні військові операції Війська Запорозького зі шведською армією, знову прилетіли московські посли, і тепер вони наїжджали на батька Хмеля, прямим текстом звинувачуючи його в зраді, але й гетьман особливо слів уже не добирав.Хмельницький заявив, що від Карла Х Густава та шведів не відступить, бо "вони люди чесні", і нагадав московитам за їхній договорняк із поляками у Вільнюсі. А про князя Ракоці та його претензії на польську корону й українські землі було сказано, що: "Коли він вважає нас за приятелів, добре; коли ні – то ми не для того війну вели, щоб другим щось здобувати, тільки собі"! Такого оптимізму та віри в "світле майбутнє" гетьманові, мабуть, додавали відомості, що Карл X таки погодився з тим, що після поділу Речі Посполитої, Війську Запорозькому повинен відійти захід України, а Ракоці має "закатати губу" назад. Проте, на жаль, великі сподівання на наших західних "партнерів" не справдилися. Як і в теперішній час, у сімнадцятому столітті політичний цинізм та турбота в першу чергу про свої власні інтереси зіграли свою роль.Насправді, ні в яку Пруссію Карл Х Густав не збирався. Він узагалі повністю виводив шведські війська з території Польщі, а вся та "Варшавська операція" була для нього просто прикриттям, щоб приховати свій вихід із гри. Пригадаймо, як активно заходилася Священна Римська імперія допомагати Речі Посполитій, і що саме за її посередництва поляки уклали перемир'я з московитами. Але на цьому імператор не зупинився і йому вдалося вмовити королівство Данії-Норвегії напасти на шведські володіння. Карл Х тепер мусив максимально швидко повертатися, щоб захищати від сусідів власні території. Те, що він не повідомив про це своїх союзників, і поламав якісь там їхні плани, шведа не хвилювало від слова зовсім. Коли Ракоці та Жданович таки дізналися, що Карл Х дав по газам, вони не мали іншого вибору як теж залишити Варшаву. Далі буде...