Повідомлення telegram каналу - @harbuzovenamysto

До бабуні й дідуся йдемо потемки. Під бурками рипить сніг. Над мокрим від дихання шарфом здіймається біла цівка пару. Я розглядаю її у світлі ліхтаря й тру одна об одну руки, женучи колючі зашпори.
В оселі пахне голубцями, капусняком і пиріжками з вишнями. Я сідаю край столу й дивлюсь, як тріпоче вогник тоненької свічечки.
— Ану заглянь на бухвет, щось там є для тебе, — бабуня кладе мені на голову долоню.
Мигцем підскакую до скляних шафок і, тримаючись за деревʼяну поверхню, стаю навшпиньки — зайці. Двійко білих зайців дивляться на мене з полиці. Один у синьому кожушку, другий — у зеленому. Тягнуся, згрібаю обох. Гладенькі та тонюні, трохи довгі за мою долоню. Вмощуюся коло столу вже з ними, розглядаю, гладжу біленькі боки пальцем. Так і тримаю в кулаці весь вечір. Своїх зайців.
Зайці ті не збереглись, і як би не хотілося, а не вийде рипіти бурками по снігу, тримаючи їх у рукавиці…
Світ не стоїть на місці.
Сьогодні вже Остапчик несе вечерю своїм ба і ді та шукає заготовлених для нього звірят-гостинців.
Сонце вкладається на сон, а Різдвяна зірка сходить над домівками.
З прийдешнім Різдвом!
Зі Святвечором, гарбузинці! 🩵