autumn lemon juice

як ми будемо говорити про все це потім? як будемо писати про це? доведеться віднайти нові слова, нові звуки і нові розділові знаки, бо старі вже не зможуть цього передати.

я подумав на днях, що живу тут давно, але досі нікого не знаю. кожен день складається з поглядів незнайомців і однакових номерів авто. присутність у цій кімнаті мого тіла, продуктів і запаху побутової хімії, одні і ті ж звуки, одні і ті ж пропорції. час від часу приїджає вона - жінка з хижими очима, і поведінкою ламінарії. вона так обережно фарбує свої пухкі губи помадою, щоб не зачепити родимку, а потім цілує мене ними, залишаючи трішки тепла і свого домашнього запаху. вона слухає мене, втішає, знову втішає, розповідає інколи про своїх дітей, а потім збирає свої речі по крупинках, сцена прощання, і я проводжаю її поглядом з вікна.

в листопаді сонце сходить так пізно і так рано сідає, що не встигаєш побачити коли настає темрява. був ранок, а потім одразу ніч. листопад з‘їдає дні як анальгетик шлункові спазми.

один чоловік з першого поверху завжди курить біля під‘їзду. лице в нього кисле і нещасливе - у нього затяжна депресія. нещодавно від нього пішла дружина, після цього він забухав, а потім зламав собі руку. бачив його вчора, стояв із гіпсом, курив, видихав сірий тютюновий дим з токсинами від похмілля.

сьогодні вранці чув як сусідка за стіною розмовляла по телефону: вона наче зідзвонилась зі старою подругою, яку знає ще з універу, і вони обговорювали буденність - скільки в кого справ, рецепти салатів і теленовини. вона голосно сміялась, потім замовкала, потім знову сміялась. мені набридло чути її сміх і я встав з ліжка, пішов чистити зуби. почистив зуби, прислухався - тиша. наче жінка та її сміх були лише в моїй уяві.

середа - нейтральний день. тихий день посеред тижня, коли нічого не відбувається. а що може відбуватись в середу, хіба хтось призначає на середу якісь важливі плани, грандіозні зустрічі? середа існує для того, щоб говорити з подругою по телефону, ремонтувати старе авто, слухати радіо або курити. зараз взагалі хтось слухає радіо?

я вийшов у маркет, шоб купити лимон до чаю, знову болить горло. п’ята година, а на вулиці вже темно. у темряві ті ж самі незнайомі обличчя, ті ж самі знайомі номери авто.

лимон коштував 6,99. красивий, але самотній лимон, я пробив його на касі і пішов додому. чоловік, від якого пішла дружина, вийшов на вечірній перекур. у темряві бачу розпечений вогник цигарки і риси його кислого обличчя. лимон та його обличчя - концентрація кислого зашкалює, я аж скривився. проходячи повз нього, подумав: він живе так, наче в нього кожен день середа. ніяких грандіозних планів, ніяких зустрічей. тільки цигарка, телефон і депресія.

пригадую, у травні сонце сходило рано вранці й сідало так пізно, що не видно було як день переходить в ніч. тільки комендантська година відділяла живе від неживого, знаменувала темряву, починала ніч. і тоді, вночі, життя ставало на паузу. а зараз на паузі увесь листопад. місяць, коли пішоходи знаходять дорогу додому інтуїтивно.