Розмови про «відкрийте експорт, і це врятує українських виробників дронів» розбиваються об одну просту річ: на західних ринках нас ніхто не чекає з відкритими обіймами, тим паче за повної відсутності в нас робочого механізму трансферу технологій. Особливо Штати, які прямо зараз методично й цинічно вибудовують глухий мур, захищаючи власний ОПК від будь-якого іноземного заліза.

Бюро громадської та національної безпеки FCC (PSHSB) разом з Офісом інженерії та технологій (OET) ініціювали процедуру заборони на імпорт і продаж на території США іноземних дронів і критичних компонентів, класифікованих як «військовий клас» (military-grade). Формально це оформлено як розширення списку загроз національній безпеці Covered List.

Головна проблема для зовнішніх виробників криється у визначенні критеріїв. Під категорію «military-grade» американський регулятор підвів практично весь спектр технологічної цивільної, промислової та подвійної продукції. До заборонених потрапляють будь-які апарати зі злітною вагою понад 55 фунтів (приблизно 25 кг), що автоматично відсікає важкі логістичні й далекобійні платформи, які виходять за межі цивільної категорії малих БПЛА FAA. Під обмеження також підпадають агродрони, здатні розпилювати рідини, платформи з інтегрованими тепловізійними сенсорами будь-якого типу та системами лазерного сканування LiDAR, які є стандартом для геодезії та інфраструктурного моніторингу. Окремо прописано заборону на автономні док-станції для автоматичної підзарядки та зльоту, конструкції, адаптовані під використання оборонного обладнання, а також будь-які ройові рішення — від бойової координації до софту для синхронних світлових шоу.

При цьому норма діє виключно за географічним принципом походження товару (foreign-produced). Вона поширюється на всіх зовнішніх постачальників без жодних автоматичних преференцій чи винятків для країн-партнерів.

Часто як альтернативу прямому постачанню готових виробів розглядають створення спільних підприємств або локалізацію виробництва на території партнерів. Проте тут ми стикаємося з фундаментальною внутрішньою перепоною: в Україні дієвого державного механізму трансферу технологій наразі просто не існує.
Якби цей інструмент був законодавчо врегульований і працював на практиці, це відкрило б принципово інший рівень інтеграції українського ОПК у західну індустрію. Виробники отримали б прозорі правила для спільних R&D-проєктів з компаніями країн НАТО, можливість захищеного обміну розробками без ризику втрати прав інтелектуальної власності та зрозумілий шлях до проходження сертифікації за стандартами NDAA чи Blue UAS безпосередньо в американській юрисдикції. На відміну від країн Європейського Союзу, де трансфер технологій давно регламентований чіткими кодексами поведінки щодо контролю експорту озброєнь та технологічного обміну, українська нормативна база залишається до цього не готовою.

Без створення дієвих внутрішніх механізмів трансферу технологій сподівання на швидку присутність на західних ринках є самообманом. США системно захищають свій ринок і власну оборонну промисловість. Для реальної інтеграції у глобальний сектор безпеки Україні потрібно починати не з декларативних вимог відкрити кордони для готової продукції, а з розбудови внутрішнього законодавчого фундаменту для технологічного партнерства та роботи за стандартами союзників.

Фото для привернення уваги, але надувний HIMARS на щось мені натякає.