​​«…Він увесь час чистив свою зброю. Коли я сказала, що піду спати, він відповів, що буде спати зі мною. Я попросила залишити мене наодинці, бо мені немає куди тікати... Він погодився. А потім просто прийшов вночі і почав мене ґвалтувати…».Це — спогади режисерки-документалістки Аліси Коваленко. У 2014 році вона, тоді студентка четвертого курсу факультету документального кіно, поїхала на Донбас знімати фільм про російсько-українську війну й потрапила в полон до так званих сепаратистів.Серед тих, хто її допитував, був чоловік, який назвався офіцером російської армії. За словами Аліси, саме він її зґвалтував.«Коли відпускав мене, то сказав, що мене мали розстріляти, тому я маю йому подякувати, що взагалі вижила», — згадує Аліса.Тоді, на початку війни, Аліса не розповіла про пережите нікому. Сподівалася, що сховає це «у дальні шухляди своєї пам’яті й воно забудеться».«Але так не працює: чим довше ми щось намагаємося забути, тим воно глибше проростає в середину», — говорить режисерка.Уперше Аліса розповіла свою історію на сцені театру «Переселенець» — у моновиставі про один день свого полону.«Це було так цінно, адже я проламала свої кордони й поговорила з собою. Інакше не знаю, як би це все було. Але це був початок шляху й він завжди найважчий», — розповідає режисерка.Нині Аліса Коваленко — військовослужбовиця ЗСУ, режисерка-документалістка та співавторка фільму «Сліди». Стрічка перемогла в програмі Панорама 76-го Берлінського кінофестивалю. В її основу лягли свідчення українських жінок, які пережили полон, насильство й тортури під час російсько-української війни.«Коли ми записували історії жінок, то у нас був інший тип діалогу із ними. Бо я мала такий досвід. Це принцип спільної роботи «рівний — рівному», — ділиться режисерка.Інтерв’ю з Алісою Коваленко читайте на NV. Про те, як розслідувати воєнні злочини й етично спілкуватися з людьми, які пережили насильство, — у посібнику GIJN українською.Фото: Facebook Аліси Коваленко.