🎰Як Скіннер та Торндайк допомогли зрозуміти природу азартних ігор

Психологи почали пояснювати поведінку гравців за допомогою ранніх поведінкових теорій. У 1905 році Едвард Торндайк запропонував закон ефекту. Він стверджував, що дії, які приносять нам позитивні результати чи задоволення, з великою ймовірністю будуть повторені. І працює цей ефект так само навпаки, якщо дія викликала дискомфорт, то є великий шанс, що ми припинимо її робити (щоправда, з походом на роботу це так не працює, але це інша історія). Б. Ф. Скіннер розширив цю ідею своєю теорією оперантного обумовлення, яка показала, що наші дії формуються їхніми наслідками.

Якщо азартні ігри призводять до втрат, можна було б очікувати, що люди припинять грати. Але замість цього багато хто продовжує. У 1957 році Скіннер та його колеги виявили, що ключ до стійкості поведінки криється в тому, як саме і коли людина отримує винагороду. Вони визначили чотири типи підкріплення поведінки:

🧠 Фіксований інтервал підкріплення – винагорода надходить через певні проміжки часу (наприклад, кожні 5 хвилин).
🧠 Фіксований коефіцієнт підкріплення – винагорода залежить не від часу, а від кількості дій. Зробив 10 спроб — отримав результат.
🧠 Змішаний інтервал підкріплення – винагорода приходить через непередбачувані проміжки часу, які коливаються навколо певного середнього значення. Прикладом цього може бути перевірка електронної пошти чи нових оновлень в стрічці телеграм.
🧠 Змішаний коефіцієнт підкріплення – винагорода надходить після випадкової кількості спроб. Саме за цим принципом працюють ігрові автомати та азартні ігри. Ми не знаємо, чи виграємо з наступної спроби або через сотню.

Саме останній тип підкріплення поведінки привернув найбільше уваги до пояснення цього парадоксу. Як ми вже зазначили, у змішаному коефіцієнті підкріплення винагорода слідує за непередбачуваною кількістю дій. Ця невизначеність створює очікування. Ми продовжуємо сподіватися, що перемога настане скоро, навіть якщо цього не відбувається. Це підкріплення призводить до високого рівня наполегливої поведінки і його важко припинити.

Такі системи заохочують нас продовжувати грати, навіть після повторюваних програшів. Вони розроблені для того, щоб підтримувати наше очікування винагороди, а не для того, щоб забезпечити стабільний прибуток.

🧠Дофамін, очікування та мозок, схильний до залежності
Система винагороди нашого мозку відіграє важливу роль у тому, чому азартні ігри здаються такими захопливими. Дофамін є центральним елементом цього процесу. Коли ми граємо в азартні ігри, наш мозок реагує не тільки на саму перемогу. Він також реагує на очікування можливої перемоги. Ця активація особливо сильна у людей, у яких діагностовано розлад, пов'язаний з азартними іграми.

Найсильніша реакція відбувається під час невизначеності. Дослідники виявили, що рівень дофаміну підвищується не тоді, коли ми виграємо, а коли результат є непередбачуваним. Це називається очікуваною реакцією дофаміну або прогнозом винагороди. Це робить період очікування результату більш захопливим, ніж сам результат. В результаті невизначеність стає джерелом мотивації, а не розчарування.

Коли ми час від часу виграємо після багатьох програшів, наш мозок відчуває позитивну помилку прогнозування винагороди. Це означає, що результат кращий, ніж очікувалося. Ця подія викликає сплеск дофаміну, підсилюючи переконання, що наполегливість може привести до чергової перемоги. Згодом наш мозок асоціює цей цикл невизначеності та випадкових успіхів із задоволенням, що ускладнює припинення азартної поведінки.

Дослідження роботи мозку показують, що у людей із залежністю від азартних ігор мозок працює трохи інакше. У них менш активні ділянки, які відповідають за самоконтроль і розумне прийняття рішень. Через це людині стає важче зупинитися, навіть коли вона розуміє, що програє більше, ніж виграє.

По суті, азартні ігри змінюють те, як наш мозок інтерпретує винагороду. Очікування можливого виграшу стає більш “привабливим”, ніж сам виграш, що утримує нас у безперервному циклі очікувань і реакцій.