Кримських переселенців ввели до Маріуполя 15 серпня 1780 року. Змучених дворічним переходом, який забрав життя понад 4 тисяч одноплемінників, кримців зустрічала урочиста пальба полку Війська Донського полковника Харитонова. А митрополит Ігнатій тут же почав бити земні поклони і слізно дякувати за порятунок з татарського полону, старанно відпрацьовуючи отримані дари і хабарі від російської самодержиці. Значно менше митрополита турбували біди його пастви.Російську владу, очевидно, теж не обходила трагедія цілого народу, насильно виведеного з Криму. Усі ці генерал-губернатори, поручики і підпоручики, через дії котрих мої предки змушені були два довгих роки потерпати в голому степу від хвороб, холоду і голоду, марили орденами, салютами і фанфарами.А про що ж мріяли кримські греки? – Про Крим! І до Криму поривалися! Всім серцем, всією душею мріяли про повернення додому! Бо хренові рятівнички не від татарського полону їх позбавили, а від рідних осель. Звісно, мрії про повернення так і не судилося справдитися.